На основі синтезу підходів вітчизняних та зарубіжних авторів визначено сутність категорії «інноваційне підприємництво». Обґрунтовано ефективність стимулювання інноваційного підприємництва для забезпечення «стійкого розвитку» економічної системи. Модифіковано модель інноваційного процесу шляхом врахування фактора впливу держави на інвестиційні ресурси інноваційного підприємства. Доведено необхідність створення центрів технологічного трансферу як необхідної ланки між науково-дослідною і виробничою сферою, розглянуто їх роль в інноваційному розвитку держави. Визначено можливі шляхи державного впливу на інноваційне підприємництво. Розроблена економетрична модель, що відображає залежність ефективності національного виробництва від інтенсивності здійснення витрат на НДДКР держави і бізнесу.
The essence of the category «innovative enterprise» was defined on the basis of the synthesis of national and foreign authors’ approaches. Effective use of innovative enterprise to provide «sustainable development» is proved. The model of innovative process is modified due to the account of the state influence on the investment resources of innovative enterprise. The technological transfer centers are explored as the element, missing between research and production spheres. The possible ways of state influence on the innovative enterprise were established. Econometric model, which represents dependence between efficiency of national production and intensity of business and state expenses on research and development, was developed.
У глобальній економіці інновації є головною рушійною силою і тому лідерами стають ті країни, які генерують знання і трансформують їх в економіку. Не зважаючи на свій значний інноваційний потенціал, Україна поступово перетворюється на експортера сировини і втрачає свої позиції на світовому ринку.
Труднощі переходу до ринкової економіки уповільнюють формування інноваційного підприємництва. Відсутність відповідного фінансування фундаментальних наукових досліджень з боку держави і бізнесу призводить до зниження інноваційного потенціалу країни. Однією з невирішених проблем, що перешкоджають розвитку інноваційної складової економіки, є недосконалість податкової системи. Негативно позначається на розвитку існуючої економіки формування надмірно широкого спектру пріоритетів, що охоплюють і традиційні області економіки. Дія зазначених чинників істотним чином обумовлює низьку конкурентоспроможність України на світовому ринку.
Дисертаційна робота є структуризацією комплексу можливих методів державного стимулювання інноваційного підприємництва з урахуванням національних особливостей економічної системи.
Методологічною основою для здійснення досліджень в цьому напрямі послужили роботи таких провідних закордонних вчених як П. Друкер, Г. Менш, С. Фріман, Й. Шумпетер, та вітчизняних М. Кондратьєв, М. ТуганБарановський.
Особливої уваги питанням, що стосуються стимулювання інноваційного підприємництва з боку держави приділено в роботах вітчизняних вчених: В. Александрової, О. Амоши, Г. Андрощука, С. Архієрєєва, Ю. Бажала, А. Гальчинського, В. Гейця, В. Гріньова, А. Гриценка, В. Гусєва, М. Денисенка, М. Крупки, В. Лісовицького, С. Мочерного, А. Поручника, А. Сухорукова, М. Хохлова та зарубіжних: В. Іноземцева, В. Мединського, С. Меткалфа, Б. Санто, Р. Фатхутдінова, Ю. Яковця, Ф. Янсена, та інших. В роботах цих вчених розкриті окремі аспекти діяльності інноваційного підприємництва, а також вплив його на економічну систему, накопичений значний теоретичний і практичний досвід. Проте дотепер немає єдиної думки відносно найефективнішої моделі інноваційного розвитку економіки.
Стосовно національної економіки відсутні методологічно обґрунтовані пропозиції щодо проведення державних заходів стимулювання інноваційного підприємництва.
Недостатньо уваги було приділено вивченню ролі держави в розвитку і підтримці інноваційних структур. Наявність зазначених актуальних проблем обумовила вибір теми дисертаційного дослідження.
Головною метою дослідження є вивчення механізму державного стимулювання інноваційного підприємництва з урахуванням національних особливостей економічної системи та розробка рекомендацій щодо його удосконалення.
Для вирішення цієї задачі необхідно:
- вивчити методологічні основи структуризації інноваційного процесу;
- дослідити сутність інноваційного підприємництва і основні види інноваційних структур;
- вивчити світові тенденції розвитку інноваційного підприємництва;
- дослідити особливості функціонування інноваційних структур в Україні;
- виробити рекомендації щодо формування пріоритетних напрямів інноваційної діяльності України;
- розкрити перспективні шляхи реформування системи державного стимулювання інноваційного підприємництва в Україні.
Об’єктом дослідження є соціальноекономічні відносини, пов’язані з розвитком інноваційного підприємництва в умовах трансформаційної економіки.
Предметом дослідження є державне стимулювання інноваційного підприємництва в умовах трансформації економіки країни.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні системи державного стимулювання інноваційного підприємництва, що знайшло вираз в наступних наукових положеннях:
вперше:
- запропонована система напрямів державного стимулювання інноваційного підприємництва з урахуванням особливостей національної економіки і зростаючої ролі глобалізаційного чинника, яка включає: реалізацію державної політики в області освіти, науки і трансферу технологій, спрямовану на ефективне використання наявного інноваційного потенціалу країни; проведення податкової, митної і амортизаційної політики, зорієнтовану на активізацію інноваційної діяльності; здійснення державного впливу на інвестиційні джерела інноваційного підприємництва (банки, венчурні фонди, страхові компанії та ін.);
- доведено необхідність створення центрів технологічного трансферу як необхідної ланки між науково-дослідною і виробничою сферою, розглянуто їх роль в інноваційному розвитку держави, яка полягає в забезпеченні правового захисту інтелектуальної власності і підтримці взаємовигідної співпраці науки і бізнесу, що сприятиме прискоренню інноваційних процесів і модернізації економіки України;
- розроблено економетричну модель, що відображає залежність ефективності національного виробництва від інтенсивності здійснення витрат на НДДКР держави і бізнесу (визначається як частка витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки у ВВП країни), на основі якої дана кількісна і якісна оцінка результатів, що одержує економіка в залежності від розміру видатків на науково-дослідні роботи;
удосконалено:
- систему пріоритетних напрямів інноваційної діяльності держави (високотехнологічне машинобудування, біотехнології), реалізація яких забезпечує технологічний «прорив» у довгостроковій перспективі інноваційного розвитку та науково-технічного прогресу країни;
- модель інноваційного процесу шляхом врахування чинника впливу держави на інвестиційні ресурси інноваційного підприємництва для розширення можливостей по залученню фінансових ресурсів за допомогою прямих і непрямих методів стимулювання;
дістало подальшого розвитку:
- визначення сутності категорії «інноваційне підприємництво» як суспільно-, організаційно- і техніко-економічного процесу практичного впровадження нововведень, в результаті реалізації якого створюються принципово нові за своїми властивостями товари (продукція, послуги) і технології, що дозволяє створювати нові ринки і нові потреби;
- концептуальні основи забезпечення балансу економічних і екологічних чинників суспільного виробництва шляхом стимулювання впровадження ресурсозберігаючих і природозахисних технологій суб’єктами підприємницької діяльності, що сприятиме забезпеченню «стійкого розвитку» економічної системи в умовах глобальних енергетичної і екологічної криз.