В дисертації розглянуто проблему забезпечення довгострокового економічного зростання в Україні шляхом підвищення добробуту населення. Визначено сутність категорії добробуту та її співвідношення з іншими соціально-економічними категоріями, розглянуто підходи до вимірювання добробуту, проаналізовано можливі наслідки економічного зростання для рівня добробуту. Розроблено передавальний механізм впливу добробуту на економічне зростання внаслідок особливостей поведінки населення в сферах споживання, працевлаштування, фінансової активності, соціальної-політичної адаптації. Досліджено дію даного механізму в національній економіці з урахуванням тривалого періоду її трансформації. Запропоновано заходи з підвищення добробуту в національній економіці. З урахуванням досвіду державної економічної політики розвинутих країн світу в період побудови ними “держав добробуту” розроблено комплекс напрямів та завдань державного регулювання економіки України з метою підвищення добробуту та забезпечення таким чином економічного зростання.
In the thesis a problem of providing with long-run economic growth in Ukraine by increasing of population welfare is considered. The category of welfare is defined; possible circumstances of economic growth for welfare level are analyzed. Integrated mechanism of welfare influence on economic growth as a result of economic behavior is developed. The effect of this mechanism with taking into account national economy features is investigated. Methods of welfare increasing in national economy are proposed. Based on the analysis of foreign “welfare states” experience the methods of state economic policy with purpose of welfare increase and providing with economic growth are elaborated.
Як стимулом, так і перешкодою подальшому економічному росту може виступати рівень добробуту, що формується в даних соціально-економічних умовах. Добробут створює доволі вагомі стимули до зміни економічної поведінки населення, є засобом реалізації людських можливостей. У такому контексті його можна вважати одним із факторів економічного зростання.
Підвищення добробуту населення України проголошується важливим політичним пріоритетом держави. Утім, механізм впливу добробуту на економічне зростання проаналізований недостатньо і на теоретичному, і на емпіричному рівнях. Тому дослідження добробуту як фактора зростання економіки країни сприятиме підвищенню ефективності державної соціально-економічної політики.
Проблематика сутності добробуту та окремих його взаємозв’язків з економічним зростанням досить широко представлена в зарубіжній економічній теорії. Наукові пошуки вітчизняних вчених спрямовані головним чином на визначення сутності добробуту, вивчення впливу економічного зростання на його рівень, аналіз методології оцінки добробуту. Можливості стимулювання економічного зростання підвищенням рівня добробуту досліджені набагато менше, особливо щодо національної економіки.
Із зарубіжних вчених найбільший внесок у розвиток теоретичних концепцій добробуту зробили такі дослідники, як Р. Адамс, І. Адельман, Р. Барро, А. Бігстен, Р. Бенабоу, І. Бентам, Дж. Галлуп, O. Галор, К. Дайнінгер, К. Ерроу, Дж. Кларк, С. Кузнєц, К. Моріс, В. Нордхауз, В. Парето, Р. Перотті, А. Пігу, М. Пундарік, Л. Путерман, М. Равальйон, С. Раделет, Дж. Ролз, П. Самуельсон, А. Сен, А. Сміт, Дж. Сміт, П. Таунсенд, Дж. Тобін, М. Тодаро, М. Фрідман, Дж. Цваймюллер.
Значну увагу приділили дослідженню категорій добробуту, рівня життя, якості життя, проблематики людського розвитку такі вчені: Є. Антосенков, В. Близнюк, В. Бочкарьова, О. Грішнова, В. Кряжев, М. Кузнєцов, Е. Лібанова, В. Мандибура, В. Можина, С. Мочерний, Н. Римашевська, Л. Семів.
Серед багатьох українських дослідників, які присвятили свої роботи теоретичному та емпіричному аналізу особливостей національної економіки, проблем і факторів її розвитку, можна виділити О. Бебела, О. Бєляєва, Д. Богиню, В. Будкіна, В. Гейця, М. Долішнього, М. Козоріза, І. Комарницького, І. Малого, С. Мочерного, Ю. Пахомова, Р. Пустовійта, Є. Черковця, Д. Чистіліна, А. Чухна та ін. Використання їх розробок дало можливість проаналізувати особливості формування добробуту та його впливу на економічне зростання в Україні.
Метою дисертаційної роботи є теоретичне та емпіричне обґрунтування механізму впливу добробуту на економічне зростання та розробка рекомендацій щодо підвищення рівня добробуту в національній економіці.
Основні завдання, вирішені в дисертаційному дослідженні, полягають у наступному:
- визначено сутність категорії добробуту та її співвідношення з іншими соціально-економічними категоріями;
- досліджено способи вимірювання добробуту населення;
- узагальнено особливості впливу економічного зростання на добробут населення, виявлені в різних країнах світу, та обґрунтовано механізм оберненого впливу;
- проаналізовано специфіку механізму впливу добробуту населення на економічне зростання в Україні з урахуванням особливостей становлення і розвитку національної економіки;
- досліджено основні напрями підвищення добробуту населення в Україні;
- розроблено з урахуванням досвіду розвинутих країн світу комплекс напрямів та завдань ефективної державної соціально-економічної політики, спрямованої на підвищення добробуту з метою стимулювання економічного зростання в Україні.
Об’єктом дослідження є система економічних відносин, що відображають взаємозв’язок добробуту з економічним зростанням у національній економіці.
Предметом є механізм впливу добробуту на економічне зростання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні системного наукового дослідження закономірностей зв’язку добробуту з економічним зростанням у національній економіці.
Уперше:
- розкрито зміст передавального механізму впливу добробуту населення на економічне зростання. Сутність його дії полягає в тому, що поточний рівень добробуту формує економічну поведінку населення, яка проявляється у виборі: 1) благ між достатніми для підтримки поточної життєдіяльності та необхідними для нагромадження людського капіталу; 2) місця працевлаштування, а саме: регіону, галузі, легального чи тіньового сектору; 3) міри участі в кредитно-інвестиційній діяльності; 4) типу соціальної поведінки, яка може відповідати або суперечити чинним соціальним та правовим нормам. Сформована внаслідок здійсненого вибору модель економічної поведінки сприяє або перешкоджає економічному зростанню;
- доведено, що відносно низький рівень добробуту населення України стримує економічне зростання через: недостатнє споживання благ, які сприяють збереженню та нагромадженню людського капіталу, що обмежує підвищення продуктивності праці; низьку інвестиційну активність населення, що не дає можливості суб’єктам господарювання повною мірою використовувати заощадження домогосподарств; обмеження можливостей творчої самореалізації людини, що обумовлює пріоритетність деструктивних потреб та сприяє погіршенню якості соціального капіталу.
Дістало подальшого розвитку:
- уявлення про зміст категорії добробуту та її співвідношення з такими соціально-економічними категоріями, як рівень життя, якість життя, бідність. Якщо рівень життя розуміють як ступінь задоволення потреб, що і прийнято у вітчизняній науці, то добробут може бути визначено як сукупність умов життєдіяльності людини (населення), що створюються під час виробництва, розподілу, обміну, споживання, формують ієрархію потреб та визначають рівень їх задоволення. За такого уявлення дані категорії є одного рівня та пов’язані між собою причинно-наслідковими зв’язками. У свою чергу, і добробут, і рівень життя рівноправно визначають якість життєдіяльності індивіда (населення);
- методика вимірювання добробуту, в якій, на відміну від існуючих, показник добробуту комплексно представлено через показники умов життєдіяльності, що безпосередньо визначають рівень задоволення потреб. До кола показників віднесено: 1) рівень купівельної спроможності населення, 2) міра забезпеченості товарами тривалого користування, 3) ступінь нерівності розподілу доходів (активів), 4) рівень бідності, 5) наявність пропозиції якісних ринкових і суспільних благ.
Удосконалено:
- структуру пріоритетних напрямів соціально-економічної політики держави щодо підвищення добробуту населення України. Незважаючи на об’єктивну важливість кожного напряму, доведену в процесі аналізу практики підвищення добробуту, з огляду на бюджетні можливості, поточні дії держави та досягнуті результати в процесі реалізації даних напрямів визначено таку їх ієрархію: 1) підвищення доступності освітніх, медичних послуг з метою покращання якості людського капіталу, надання якісних суспільних благ; 2) зменшення доходної диференціації населення, що має сприяти послабленню соціальної напруги та мотивації до скорочення опортуністичної поведінки; 3) підвищення реальних середніх доходів населення.