Анотація
Досліджено природу і сутність інтелектуального капіталу, його структуру. Виявлено та охарактеризовано участь неформальних та формальних інститутів у творенні та оновленні інтелектуального ресурсу. Головним неформальним інститутом формування інтелектуального капіталу є сім’я. Остання розглядається всередині домогосподарства як економічної одиниці. Доведено, що сім’я є суб’єктом соціо-культуро-економічних відносин з приводу формування та використання інтелектуального капіталу. Виявлено головні закономірності формування інтелектуального капіталу.
Визначено та охарактеризовано основні напрямки використання інтелектуального капіталу у процесі суспільного відтворення. Обґрунтовано та розвинуто теоретичні засади формування і використання інтелектуального капіталу в процесі суспільного відтворення, а також запропоновано практичні рекомендації щодо шляхів ефективного використання інтелектуального капіталу в розвитку людини і розбудові інтелектуально зорієнтованої економіки.
Annotation
The dissertation is devoted to the complex analysis of the nature of the intellectual capital and its structure. The essence of the intellectual capital is determined as set of knowledge, information, the mental faculties directed on realization of material and non-material interests, on reception of economic and/or social benefit.
Features of the intellectual capital formation are revealed. It is proved that formal and informal institutes take part in the process. The family considered inside household as an economic entity is defined as the main informal institute of the intellectual capital formation.
The basic directions of use of the intellectual capital are distinguished and analyzed. New understanding of welfare of a person and people of the country is offered. Correlation of the intellectual capital and welfare is revealed and proved. The intellectual capital creates conditions for expansion of welfare of the person and people of the country. The welfare enriches a mental potential and intellectual capital of the nation.
The research resulted in development of the theoretical conclusions and practical recommendations directed to perfection of the intellectual capital use for welfare expansion of the person and people of the country during public reproduction.
Актуальність теми дослідження
Друга половина ХХ століття ознаменувалася переходом суспільства розвинутих країн на постіндустріальну стадію розвитку. Ознаками останньої стала зміна домінуючих економічних ресурсів, усвідомлення першочергової ролі людини та її інтелекту в соціально-економічних процесах, значне покращення ефективності виробництва та добробуту людей. Джерелом добробуту стає людина, здатна створювати національне багатство, продукуючи нові знання, рішення та ідеї.
Розширення добробуту людей є актуальною проблемою як для України, так і для інших країн світу. Розв’язання цієї проблеми потребує зусиль і формування умов як для стимулювання створення нових знань, так і для розвитку визначальної продуктивної сили – людини. За роки ринкових перетворень в Україні відбулося скорочення чисельності вчених і кваліфікованих працівників за рахунок найпростіших професій, що свідчить про домінування в економіці країни застарілих технологій і слабкість інноваційних процесів. Недооцінка ролі інтелектуального капіталу та недостатньо ефективне його використання призвели до набуття виробництвом яскраво вираженого трудомісткого та сировинного характеру.
Розвинені країни активно використовують інтелектуальний капітал як джерело добробуту і розвитку людини. Зарубіжні вчені мають значні напрацювання щодо різноманітних аспектів інтелектуального капіталу, його використання в господарській практиці. Людині як головній продуктивній силі суспільства значну увагу приділяли представники світової економічної думки: У.Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, Дж. Мілль, К. Маркс, Дж. Б. Кларк, І.Фішер. У вітчизняній та зарубіжній літературі існує чимало праць, присвячених вивченню різноманітних аспектів інтелектуального капіталу.
Теоретичні основи дослідження інтелектуального капіталу закладено у працях Г. Беккера, Д. Белла, П. Дракера, Л. Едвінссона, Ф. Махлупа, М. Мелоуна, К. Свейбі, Т. Стюарта, У.Хадсона, Т. Шульца. Слід зазначити, що значний внесок у розробку теорії інтелектуального капіталу здійснено не тільки закордонними, а й вітчизняними вченими. Дослідженню інтелектуального капіталу присвячені публікації В. Базилевича, О. Бервено, О. Бутніка-Сіверського, В. Гейця, П. Єщенка, О. Кендюхова, В. Кондрашової-Діденко, В. Мандибури, Ю. Ніколенка, О. Стрижака, В. Хрустальової, А. Чухна та ін.
Однак, як у вітчизняній, так і західній науковій літературі, бракує ґрунтовних наукових досліджень, присвячених розробці теоретико-методологічних засад і практичної реалізації формування та використання інтелектуального капіталу в процесі суспільного відтворення. Передусім немає жодного дисертаційного дослідження, присвяченого комплексному аналізу цього поняття та процесу його відтворення у добробуті. Саме цим зумовлене обрання теми дисертаційної роботи й саме це підтверджує беззаперечність її актуальності.
Мета і завдання дослідження
Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних та прикладних основ формування, розвитку та використання інтелектуального капіталу в процесі суспільного відтворення.
Для досягнення поставленої мети були сформульовані і розв’язані такі завдання:
- проаналізувати погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників на витоки і сутність інтелектуального капіталу;
- виявити та охарактеризувати зміст і структурні елементи інтелектуального капіталу в процесі суспільного відтворення;
- класифікувати інтелектуальний капітал на основі узагальнених функціональних критеріїв;
- виявити та арґументувати основні тенденції участі соціо-культуро-економічних інститутів у прямому та непрямому формуванні інтелектуального – потенційного та діючого – ресурсу як джерела інтелектуального капіталу;
- обґрунтувати умови перетворення інтелектуального ресурсу на інтелектуальний капітал;
- визначити механізм використання інтелектуального капіталу у процесі суспільного відтворення;
- виявити та охарактеризувати взаємовпливи інтелектуального капіталу і добробуту людини зокрема та народу країни загалом у процесі суспільного відтворення;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення використання інтелектуального капіталу для розширення добробуту людини і народу країни загалом на сучасному етапі розвитку системи суспільного відтворення.
Об’єкт і предмет дослідження
Об’єктом дисертаційного дослідження є сукупність соціо-культуро-економічних відносин, в які вступають суб’єкти формування та використання інтелектуального капіталу за умов здійснюваних перетворень в економіці країни.
Предметом дослідження є інтелектуальний капітал, його сутність, структура, формування і використання в процесі суспільного відтворення.
Наукова новизна результатів дослідження
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні інтелектуального капіталу, виявленні сутності, закономірностей формування і тенденцій використання в процесі суспільного відтворення задля забезпечення добробуту людини і народу країни загалом.
До основних наукових результатів, які становлять особистий доробок автора і виносяться на захист, належать такі:
вперше:
- визначено сутність складної категорії «інтелектуальний капітал» як сукупності соціо-культуро-економічних відносин між суб’єктами з приводу залучення до системи суспільного виробництва творчого потенціалу людини у вигляді знань, інформації, досвіду і здібностей та реалізації матеріального і/або нематеріального інтересу, нагромадження інтелектуальних продуктів та їх використання для створення нової вартості, упредметнення творчих здатностей і компетенцій працівників, котрі розбудовують інтелектуально зорієнтовану економіку країни;
- виявлено та обґрунтовано взаємозв’язки і взаємовпливи інтелектуального капіталу та добробуту в процесі суспільного відтворення: добробут є водночас передумовою формування і результатом використання інтелектуального капіталу, а інтелектуальний капітал в свою чергу постає тим чинником, який створює умови для забезпечення розширення добробуту людини і народу країни загалом, збільшення обсягу національного багатства. Розміри останнього залежать від рівня інтелектуального розвитку людини і народу країни, їхньої освіти, професійної підготовки, загальної та економічної культури, моральнісних основ, домінуючої в даному суспільстві моралі.
удосконалено:
- класифікацію інтелектуального капіталу за головними функціональними критеріями: за способом втілення, можливістю його відокремлення, відчуження, копіювання або відтворення – на природний та штучний; за суб’єктом втілення – на інтелектуальний капітал особистості; підприємств та організацій, інтелектуальний капітал суспільства країни; за змістом знання як складового елементу інтелектуального капіталу – на універсальний, загальнонауковий, компетентісний, технологічний;
- теоретичне арґументування основних тенденцій участі неформальних і формальних соціо-культуро-виробничих інститутів у процесі творення джерел інтелектуального капіталу – потенційного та діючого інтелектуального ресурсу. Доведено, що формування потенційного інтелектуального ресурсу починається в межах неформального інституту (сім’ї), що діє всередині домогосподарства як економічної одиниці, продовжує своє становлення в системі освіти як формального інституту, а також через систему соціо-культурних зв’язків і відносин. На удосконалення інтелектуального ресурсу людини за умов глобалізації країнових економік здійснюють вплив моральність і духовність;
- обґрунтування головних функцій сім’ї, які остання виконує у процесі формування інтелектуального ресурсу, а саме: репродуктивної, виховної, первинного соціального контролю, духовного спілкування, соціально-статусної, емоційної, комунікативної та рекреаційної.
дістало подальший розвиток:
- визначення умов перетворення інтелектуального ресурсу в інтелектуальний капітал, основними з яких є наявність і розвинутість інформаційно-технологічного господарського укладу, в якому інтелектуальний чинник у взаємодії з іншими чинниками виробництва створює інтелектуальний продукт у зростаючих обсягах; і соціальний і/або економічний зиск, отримуваний окремою людиною та усім суспільством країни загалом;
- обґрунтування сутності поняття «добробут» як можливості обирати довге і здорове життя, здобувати знання і використовувати їх; творити і самовдосконалюватися; отримувати за результати своєї інтелектуальної діяльності доходи (заробітну плату, посадовий оклад чи платню тощо), достатні не для підтримання, а для розвитку і розквіту життєдіяльності, яка є гідною людини загалом і людини як інтелектуального працівника зокрема.
