У дисертації обґрунтована детермінуюча роль глибинних поведінкових (психосоціальних) відносин та конституціональних інституцій у ґенезі і глобалізаційній адаптивності національних економічних систем.
Визначено підхід до пізнання економічної системи з позицій інституціоналізму і, виходячи з нього, показано процеси трансформації психосоціальних поведінкових прообразів в універсальні економічні прообрази (протоінституції). Обгрунтована теза, що концентрація навколо цих первинних економічних елементів функціональних і вищих культурних форм, утворює систему (протосистему), яка вміщує генетичний код або програму діяльної поведінки людей в будь-якій економіці.
Заслуговує на увагу розв’язання проблеми інституціоналізації економічної системи у національній, міжнародній та глобальній формах, які спонукають еволюційні та адаптивні зміни у світовій економіці. Проаналізовано інтенсивність зростання сучасних глобальних процесів, показана їх обмеженість і визначені шляхи її подолання, а також розкриті механізми глобалізаційної адаптивності національних економічних систем, в тому числі, і української, перспективна модель розвитку якої пропонується.
In the dissertation the priority role of profound behavior-type (psychological and social) relations as well as constitutional institutions in genesis and global adaptability of national economic systems have been grounded.
An approach to the concept of an economic system from the institutionalism positions, and taking into account the above said, the processes of transformation psychological and social (pre-images) prototypes (proto institutes) has been defined herewith. The thesis of concentration around the primary economical elements of functional and supreme cultural forms, that creates a simple economic system (proto system). It contains a genetic code a human behavior program in any economy.
An attention is paid to the solving the problem of institualization of an economical system as far as national, international and global forms are concerned that cause evolutional and adaptable changes in the world economy. The increasing intensity of up-to-date global processes has been analyzed in the work, its limited nature and the ways of its overcoming has been reviled in the work. The mechanisms of global adaptability of national economic systems including the Ukrainian one, the model of which is presented herewith, are disclosed herewith.
В наш час, коли в глобальному просторі відбуваються цивілізаційно-культурні взаємовпливи, взаємопроникнення і зіткнення, все більш відчутнішим стає вплив неекономічних факторів на світову економіку. Причому, такі явища приймають масовидний і системний характер, трансформуючись в певні економічні наслідки. В цих умовах перед країнами світу найщільніше і гостріше постають проблеми проведення адекватної і системної економічної політики, яка б віддзеркалювала інтереси цих країн і враховувала глибинні неекономічні чинники.
Принцип системності, цілісності, як універсальний засіб пояснення всіх явищ природи і суспільного життя, завжди привертав до себе пильну увагу теоретиків і практиків. Проблема системного підходу розроблялась в найрізноманітніших напрямках – теоретичному, методологічному, гносеологічному, логічному, формально-логічному і математичному. Особливого звучання проблема системності в економіці набула в останнє десятиліття, коли у світовому господарстві рельєфно проявились всеохоплюючі процеси глобалізації і національні економічні системи зіткнулись з серйозними задачами адаптації до нових умов.
Загальноприйнятою є думка, що глобалізація виражається в ускладненні взаємозалежностей країн світу в результаті зростаючого обсягу і різноспрямованого транскордонного руху товарів, послуг і капіталів, а також широкого та швидкого розповсюдження усіх видів технологій. Адепти в такій ідеологемі вбачають суспільний прогрес, а противники – негативи: загострення конкуренції, зниження стійкості і зростання ризиків у глобальному просторі. Одначе, глобалізація – це данність, а практика моделювання майбутнього транзиту і його ефективної реалізації у нову якість для багатьох країн стала непосильною з причини слабкої теоретичної бази.
Отже, перед економічною теорією постає ряд проблем теоретико-методологічного характеру. По-перше, виробити підхід до трактовки системності, яка дозволила б дослідити закономірності і особливості еволюції такого явища, яким є глобалізація і показати її генетичний зв’язок з попереднім та майбутнім розвитком економіки. По-друге, здійснити пошук такого методологічного апарату, який би ввібрав всю палітру системних досліджень і використання якого дозволило б відслідкувати вплив суміжних з економікою систем на її еволюцію. По-третє, з’ясувати місце різних за рівнем розвитку країн у світовій економіці в контексті глобалізаційної адаптивності їхніх економічних систем.
Проблема системності в економіці, а разом з тим і періодичності суспільного розвитку, розв’язувалась у свій час класичною і марксистською політекономією, а в останні десятиріччя – західними дослідниками Р. Ароном, П. Дракером, Д. Белом, Дж. Гелбрейтом, У. Ростоу, А. Тофлером. На противагу формаційному підходу марксистів, ними розвивався постадійний підхід до аналізу еволюції економічної системи.
Досить активно розроблялась теорія економічної системи в радянські часи. Дискусії того часу проводились переважно навколо питання про вихідне і основне відношення у економічній системі. Незалежно від мети робіт того часу, ряд із них відрізнявся дуже цікавими науковими доробками і сміливими світоглядними підходами авторів. Серед них можна назвати Л. Абалкіна, М. Іноземцева, Є. Капустіна, Г. Козлова, Я. Кронрода, В. Радаєва, В. Черковця, М. Цаголова.
Після розпаду соціалістичної системи перед колишніми її членами теж постала проблема адаптації до глобального середовища. Українська економіка не була виключенням і це стало причиною появи, поряд з відомими раніше дослідниками, нової плеяди науковців, як транзитологів, так і глобалістів. В цьому напрямку українська економічна наука представлена широким колом вчених: В. Базилевичем, Г. Башняніним, О. Бєляєвим, О. Білорусом, В. Будкіним, А. Гальчинським, В. Гейцем, П. Єщенком, Б. Кваснюком, Г. Климком, В. Кредісовим, К. Кривенком, П. Леоненком, Д. Лук’яненком, Ю. Пахомовим, А. Поручником, В. Савчуком, А. Філіпенком, В. Черняком, А. Чухном та іншими.
Досвід країн транзитивної когорти та глобалізованих країн, а також особливості соціально-економічного розвитку на початку ХХІ століття висувають нові вимоги щодо практичної і теоретичної економіки. Це, передусім, вимога гуманізації, лібералізації та відкритості суспільних процесів. На передній план висуваються чинники етики, моралі, довіри, злагоди та суспільної психології, тобто ті рушійні сили, які об’єднуються назвою „соціальний капітал”. Напруга у світовій спільноті все вагомішою робить тезу еволюційного розвитку, як єдино можливої форми економічного і соціального прогресу.
Еволюція, як правило, відбувається в межах певної системи, а адаптація відображає її пристосування до зміни зовнішніх умов. Крім того, цілісній системі притаманні інтегративні якості, а вони і можуть бути рушієм творення геоекономіки – єдиної світової економіки, побудованої за принципом універсалізації міжнародної взаємодії з рисами кооперації, довіри та співробітництва. Необхідність дослідження цих проблем вимагає і відповідного методологічного апарату. Подібною дослідницькою парадигмою є неоіституціоналізм, який прагне здійснити „методологічний синтез”, запозичуючи із методологічних арсеналів інших наук. Українські науковці-економісти в значній мірі роблять вклад у творення категоріального апарату інстуціональної палітри системних досліджень сучасної економіки, які ще далекі від свого завершення. Серед них імена О. Архірєєва, А. Гриценка, В. Євтушевського, Ю. Зайцева, А. Задої, І. Малого, О. Мельника, В. Новицького, В. Тарасевича, В. Якубенка та інших.
Інституціоналістський підхід дозволяє проаналізувати передумови генези та умови еволюції економічної системи, вияснити особливості глобалізаційних процесів, трансформації української економіки, відслідкувати найбільш ефективні рушійні сили цього процесу у контексті глобальних зрушень і тенденцій. Саме цими проблемами зумовлений вибір теми дисертаційного дослідження.
Метою і завданнями дослідження є виявлення ролі інституційних чинників у виникненні, розвитку та глобалізаційній адаптації економіки як системному процесі, визначення місця глобалізаційного процесу у еволюції світової економіки, розроблення теоретичних і практичних рекомендацій з оптимізації напрямків розвитку вітчизняної економіки в контексті глобалізації та посттрансформаційного розвитку.
Роль інституційних чинників у економічній еволюції отримала неоднозначне тлумачення в економічній теорії. Якщо вплив конституціональних інституцій на економіку вцілому отримав достатнє відображення в науці, то, так звані, операціональні поведінкові відносини досліджені слабо. Потребує обґрунтування роль соціокультурних факторів. Особливо ця проблема постає у зв’язку з поглибленням глобалізаційних процесів, на заваді яких часто постає інституційна та цивілізаційно-культурна несумісність.
Такий підхід обумовив певну логіку дисертаційного дослідження. В основу дослідження покладено інституціоналістську гіпотезу про рушійні сили економіки, де поряд з матеріальними факторами діють моральні, етичні та інші нематеріальні і правові чинники, а соціально-економічні явища трактуються з позиції взаємодії персональної та соціальної психології.
Відповідно до вказаної мети в дисертації особливі теоретичні завдання полягають у:
- узагальненні і систематизації підходів, що використовувались інституціоналістською теорією для пояснення системотворчих процесів в економіці;
- виявленні ролі соціально-психологічних та інституційних чинників у виникненні глибинних економічних прообразів та функціональних зв’язків між ними;
- визначенні структури базової інституційно-економічної архітектоніки та її значення для економічної еволюції суспільства;
- виявленні творчої функції суспільної форми основоположної функціонально-економічної структури та конфігурації її руху до нової якості;
- дослідженні механізмів формування економічної системи та її інституціоналізації;
- аналізі умов, причин та тенденцій розвитку глобалізаційних процесів у світовій економіці, визначенні сутності процесу глобалізації, його просторових, часових та кількісних параметрів;
- узагальненні постсоціалістичного та постіндустріального транзитивного досвіду в контексті глобалізації з метою визначення основних напрямків та шляхів трансформаційних перетворень;
- формулюванні концептуальних основ перспективного розвитку посттрансформаційної української економіки та її глобалізаційної адаптації.
Об’єктом дослідження є психосоціальні, суспільно-економічні та соціокультурні процеси, національні економіки, що знаходяться на тому чи іншому рівні міжнародної взаємодії, глобалізований економічний простір.
Предметом дослідження є закономірності генези та еволюції економічної системи, форми та механізми адаптації національних економічних систем в глобальному середовищі на основі інституціональної динаміки.
Наукова новизна досягнутих результатів забезпечує необхідний внесок у розвиток економічної теорії, пов’язаний із розробкою цілісної наукової концепції інституційного механізму генези і глобалізаційної адаптивності національних економічних систем. Основні результати, що одержані автором і відображають наукову новизну дослідження, сформульовані у конкретних положеннях, винесених на захист:
Уперше:
- запроваджено і розкрито зміст економічної категорії «потенційна вартість», яка є віртуальною оцінкою потреб, відображає готовність індивідів до певних функціонально-енергетичних витрат при освоєнні імперативу бажаності, дає можливість визначити ефект споживача та ефект виробника, що є мотивами привласнення вартостей для нагромадження і оволодіння нематеріальними цінностями;
- теоретично обґрунтовано, що ґенеза економічної системи являє собою процес соціалізації і персоніфікації глибинних поведінкових мотивів та перетворення їх у колективні (суспільні) універсальні економічні прообрази (протоінституції) і функціональні стереотипи недиференційованої виробничої діяльності, які утворюють моделі стандартної економічної поведінки;
- доведено, що становлення економічної системи є процесом диференціації універсальних економічних мотивів та функціональних стереотипів і виникнення на їх основі диференційованої економічної діяльності та урізноманітнення опосередкуючих засобів (форм), необхідних для підтримки рівноваги між людиною та природним середовищем;
- на основі принципу опосередкування теоретично обґрунтовано, що усвідомлення і соціалізація опосередкуючих засобів перетворює їх у людські здібності або вищі культурні форми, передусім інституціональні, які концентруються навколо первинних економічних форм і разом створюють просту економічну систему (протосистему), що задає людям програму їхньої діяльної поведінки;
- доведено, що економічна протосистема, маючи колективістський характер, створює передумови для повного інституціонального оформлення економічної системи, першою із яких є національна; вона поєднує підсвідому уніфіковану модель, усвідомлені цивілізаційно-культурні форми і інституції конституціонального характеру, як захисні обмеження від впливу зовнішніх чинників та засоби локалізації економіки у національній формі (протекціоністські бар’єри, державні установи, правові норми, культурні традиції тощо);
- доведено, що глобалізаційна адаптація виражає рух сутнісних сил (ресурсних, енергетичних, товарних, інформаційних, соціокультурних) національних економічних систем, які знаходяться в стані граничної рівноваги, до загальної економічної рівноваги, яка є станом інтегрованої економічної спільноти і що цей перехід є постадійним, відображає опанування системою зовнішнього примусу і здійснюється засобами, адекватними кожній із стадій, і модифікованими у відповідності до національних соціокультурних умов.
Удосконалено:
- положення про системну структуризацію економіки на основі функціональних взаємозалежностей; під дією диференціюючих факторів економічна протосистема структурується спочатку в дві підструктури: психосоціальну, представлену взаємодією факторів попиту і інституціональних чинників та діяльну, представлену взаємодією факторів пропозицій і інституцій; в подальшому формотворчий системний процес поглиблюється і виділяються такі підсистеми, як ресурсна, виробнича (технологічна), енергетична, інформаційна та інституційна;
- обґрунтування ролі обмежень в національній економічній системі: конституціональної інституціоналізації, безмежності потреб, дефіциту ресурсів, спадної продуктивності, різноманітності уподобань, культурно-цивілізаційної несумісності, які знижують ефективне використання благ і ресурсів, що в умовах дефіцитності останніх є мотивом до формування міжнародних мереж нагромадження вартостей і соціокультурних цінностей, універсального глобального середовища та адаптивних механізмів національних економік;
Дістали подальший розвиток:
- обґрунтування тези про інституціоналізацію економічної системи, що здійснюється в трьох основних формах: національній, міжнародній (міждержавній, регіональній, кластерній) і глобальній (геоформі), для яких функціонально-економічні (ринкові) механізми є однотипно соціалізованими, а особливості спричиняються цивілізаційно-культурними чинниками, які модифікують, передусім, конституціонально-інституційні форми;
- визначення глобалізації як процесу виникнення компенсаторних світових механізмів в умовах товарного, ресурсного і інформаційного дефіциту та інституційно-культурної обмеженості, так і форми інституціоналізації світової економіки, що охоплює декілька стадій її розвитку, які спонукаються, відповідно, факторами виробництва, інвестиціями та інноваціями, і є перехідним періодом до постіндустріальної стадії розвитку або економіки нової якості життя та інституціональної геоформи, побудованої за принципом універсальної взаємодії суб’єктів.
- концептуальні підходи щодо адаптації української економіки до глобального середовища і перспектив її зростання на основі речових, інвестиційних, інноваційно-інформаційних факторів та кластерізації: багаторівневий підхід до створення моделі інноваційно-проривного розвитку України; кластерний підхід до створення системи постійної підготовки інноваційного споживача, інтелектуала і висококваліфікованого працівника, а також щодо створення міжгалузевої мережевої системи у промисловості.