Анотація
У дисертації досліджується процес зародження, становлення та розвитку залізничного будівництва на території сучасної України, формування механізму залізничного комплексу: спорудження залізниць, будівництво локомотиво- та вагонобудівних заводів, їх матеріально-технічне постачання. Вивчаються процеси забезпечення залізничних перевезень вантажів та пасажирів на різних історичних етапах розвитку залізничного комплексу держави.
Висвітлюється участь основних галузей комплексу (залізниць та підприємств залізничного машинобудування) у Першій світовій, Громадянській та Великій Вітчизняній війнах, у післявоєнній відбудові та подальшому розвитку економіки. Аналізуються нинішній стан та прогнозуються геоекономічні перспективи розвитку залізничного комплексу, його інтеграція в євразійські транспортні структури та підвищення ролі країни як транзитної території.
Annotation
The process of origin, formation and development of railway construction on the territory of modern Ukraine, forming mechanism of railway complex: construction of railways, construction of locomotive and carriage-building plants and their material support an analyzed. The processes of providing railway freight and passengers transportation at different stages of development of railway complex of the state are studied.
The participation of main industries of the complex (railways and enterprises of railway mechanical engineering) in the WW I, the Civil and the Great Patriotic War, in postwar restoration and economic development is covered.
The present-day condition of railway complex is analyzed and its geoeconomic prospects of development and integration into the Eurasian transport structures, as well as the strengthening of the state importance, as a transit territory are prognosticated.
Актуальність теми дослідження
Формування механізму залізничного комплексу України (ЗКУ), як сукупності галузей, підгалузей, виробництв і підприємств залізничного транспорту та машинобудування, а також підприємств матеріально-технічного постачання залізничної галузі, посідає чільне місце в економічній та зовнішньоекономічній діяльності держави. Він виконує важливу функцію надійного забезпечення вантажо- і пасажироперевезень всередині та за межі країни.
Залізничне будівництво, розпочавшись в Англії наприкінці 20-х років ХІХ ст., стало активно розвиватися у другій половині ХІХ ст. у Російській імперії, у тому числі й в Україні. Це посприяло дальшому зростанню капіталістичної промисловості й торгівлі, «привело, – за визначенням відомого канадського історика О. Субтельного, – до виникнення всеросійського ринку – масштабного, продуктивного й ефективного економічного цілого».
У подальшому формування механізму залізничного комплексу поступово, але неухильно вдосконалювалося, галузь посилювала свої позиції в соціально – економічному розвиткові та геоекономічному стані держави. На всіх його головних етапах (неп, докорінна реконструкція, війна, післявоєнна відбудова, подальший розвиток та сучасний період незалежності держави) залізничний комплекс, будучи носієм найтіснішого зв’язку між всіма галузями суспільного виробництва, забезпечував виконання тих найголовніших і невідкладних завдань, від яких залежав подальший поступ країни, її геоекономічні перспективи.
З огляду на це, формування механізму залізничного комплексу потребує глибокого та всебічного вивчення та висвітлення в науковій літературі. У загальному плані досліджувана проблема розглядалася в колективних монографіях Інституту економіки та прогнозування НАН України, в працях, присвячених розвитку залізниць, у дослідженнях з історії окремих підприємств галузі.
На різних історичних етапах проблемами залізничного будівництва опікувалися видатні вітчизняні та зарубіжні вчені. Так, процеси становлення залізничного будівництва висвітлювалися в працях вітчизняних вчених К. Г. Воблого, П. О. Хромова, М. М. Середенка, Л. М. Ямпольського, В. В. Бондаренка, Д. Ф. Вірника, В. П. Теплицького, Т. І. Дерев’янкіна, В. І. Гринчуцького, А. Г. Напорко, Д. П. Ільїнського, В. П. Іваницького, С. К. Данилова.
Вагомий внесок у розвиток залізничного будівництва в період другої половини ХІХ ст. і до Першої світової війни внесли вчені та спеціалісти залізничної справи, що працювали в Україні – П. П. Мельников, О. П. Бородін, С. Ю. Вітте; С. Д. Карейша, М. С. Філоненко, Ю. В. Ломоносов, Г. Д. Дуболір, М. К. Серединський.
У воєнний та післявоєнний періоди (після закінчення Першої світової та Громадянської воєн) проблеми відновлення роботи галузей залізничного комплексу досліджували В. І. Ангелейко, П. С. Грицай, С. М. Слєпухін, О. О. Воскресенський, В. А. Роденко, К. М. Іванцов, В. І. Бабенко, М. Ф. Фельдман. Російські автори Т. А. Кожемяко, І. Д. Михайлов, І. В. Ковальов, А. Г. Мушруб, Є. І. Мокршицький, В. Л. Раков вивчали роботу залізниць із забезпечення перевезень, у тому числі і в інтересах фронту, а також післявоєнне відновлення підприємств галузей комплексу.
Розвиток та технічну реконструкцію основних галузей залізничного комплексу в міжвоєнний період досліджували А. В. Ізосімов, О. М. Кравець, Г. А. Куманьов. У післявоєнний – І.П. Логвиненко, М. Й. Горіловський, П. І.Діанов, А. Ф. Ігнатьєв, І. М. Родіонов.
Пошуку нових ефективних форм та напрямків удосконалення механізму господарювання галузей залізничного комплексу за умов економічної реформи в дванадцятій п’ятирічці присвячені роботи І. В. Бєлова, В. Г. Галибурди, М. Г. Вінниченка, М. М. Толкачова, М. Ф. Трахункова, М. Є. Мандрикова, В. С. Будкіна, О. М. Ложачевської. Основні засади становлення «Укрзалізниці» за умов державного суверенітету та незалежності розглядали В. М. Гурнак, Ю. Ф. Кулаєв, Ю. М. Федюшин, Ю. Є. Пащенко, Ю. М. Цвєтов, М. В. Макаренко.
Загальноекономічні проблеми розвитку в умовах глобалізації та регіональної економічної інтеграції досліджували В.Г. Андрійчук, О.Г. Білорус, В. М. Геєць, А. С. Гальчинський, М. А. Дудченко, В. Г. Єременко, П.М. Леоненко, В. Є. Новицький, В. П. Онищенко, Ю. М. Пахомов, Є. Г. Панченко, В. Р. Сіденко, С. В. Сіденко, А. А. Чухно.
Необхідність переходу до високошвидкісних рейкових систем та розбудови залізничних станцій та транспортних вузлів досліджували вчені далекого зарубіжжя Д. Хедлі, Т. Уайтін та вітчизняні – О. О. Бакаєв, Г. М. Демічев, П. Р. Левковець, О. О. Смєхов.
Проблемами інноваційно-інформаційного типу розвитку залізничного комплексу на сучасному етапі опікуються вчені О. М. Пшінько, Є. М. Сич, А. А. Покотилов, Л. А. Позднякова, А. Г. Дейнека, В. В. Скалозуб.
Питання реформування залізничного транспорту, удосконалення, управління та його геоекономічних перспектив розглядалися в роботах вчених та фахівців залізничної галузі А. В. Буковського, В. Є. Власюка, А. Д. Лашко, М. П. Снітко, В. О. Шиша, П. О. Яновського.
Проте в сучасній вітчизняній та зарубіжній історико-економічній літературі практично відсутні праці, в яких би комплексно досліджувалися проблеми залізничного транспорту, транспортного машинобудування та матеріально-технічного постачання залізниць. Вчені-залізничники як у минулому, так і за сучасних умов вивчали переважно проблеми розвитку і функціонування лише однієї (хоча і дуже важливої) складової комплексу – залізничного транспорту. Всебічного ж аналізу розвитку всіх складових залізничного комплексу, формування його механізму до цих пір не проведено. Тому назріла необхідність підготувати узагальнену роботу, що й зумовило вибір теми дисертації, її мету та основні напрямки дослідження.
Мета і завдання дослідження
Головною метою дисертаційної роботи є системно-концептуальне дослідження формування механізму залізничного комплексу держави як сукупності взаємопов’язаних галузей залізничного транспорту, локомотиво- та вагонобудування та матеріально-технічного постачання і забезпечення на цій основі найбільш оптимального рівня вантажних та пасажирських перевезень.
Відповідно до визначеної мети передбачено послідовно розв’язати наступний комплекс завдань:
- дослідити формування механізму, процес зародження, функціонування та динаміку розвитку складових залізничного комплексу України впродовж основних історичних етапів розвитку держави у XIX–XXI ст.;
- визначити основні чинники та періоди випереджального розвитку галузей залізничного комплексу в порівнянні з іншими видами машинобудування та транспорту;
- виявити схожість та відмінність за технічними параметрами та обсягами перевізної роботи на різних етапах розвитку вітчизняного залізничного комплексу порівняно із залізничними господарствами європейських держав та США;
- з’ясувати роль застосування госпрозрахунку та реорганізації системи управління на залізничному транспорті в період непу у забезпеченні перелому у справі його відбудови та оздоровлення;
- здійснити аналіз причин виникнення диспропорцій: між зростанням потреб народного господарства у перевезеннях та можливістю їх задоволення залізницями; між розвитком залізничного машинобудування і потребами залізниць у рухомому складі; між розробкою нової техніки та технологій і можливістю їх впровадження в галузях комплексу; між потребами залізниць у матеріально-технічних засобах та можливістю їх задоволення в міжвоєнний період;
- виявити рівень комплексності та збалансованості у розвитку основних галузей залізничного комплексу на різних етапах його розвитку;
- узагальнити досвід перебудови залізничного комплексу за умов війни, мобілізації людей, ресурсів, науки на боротьбу з ворогом, відбудови і нового будівництва в післявоєнний період;
- проаналізувати процеси та результати здійснення курсу на широке впровадження електричної та тепловозної тяги на залізницях, оснащення їх більш досконалими типами вагонів;
- виявити позитивні та негативні наслідки економічної реформи в галузях залізничного комплексу в роки дванадцятої п’ятирічки та їх вплив на обсяги перевізної роботи;
- вивчити досвід модернізації або реформування (корпоратизації та приватизації) залізничних комплексів у передових країнах світу та СНД з метою використання в Україні заходів.
- обґрунтувати необхідність капіталізації рейкового транспорту та витрати на інфраструктуру і рухомий склад за регіонами світу;
- здійснити аналіз концептуальних засад державної політики та цільової програми реформування залізничного транспорту України, їх фінансового забезпечення;
- спрогнозувати перспективи соціально-економічного розвитку основних галузей українського залізничного комплексу, запропонувати шляхи підвищення ефективності вантажо-пасажирських внутрішніх та транзитних перевезень, інтеграції вітчизняних залізниць в євразійські транспортні структури, їх геоекономічне значення.
Об’єкт і предмет дослідження
Об’єктом дослідження є процеси формування механізму функціонування залізничного комплексу України упродовж XIX–XXI ст.
Предметом дослідження є теоретико-методологічний апарат та практичні засади формування механізму оптимального та збалансованого розвитку складових залізничного комплексу шляхом розробки та впровадження нової техніки та прогресивних технологій, передових форм та методів управління, підвищення продуктивності праці та ефективності роботи.
Наукова новизна результатів дослідження
Наукова новизна одержаних результатів полягає у системно-концептуальному розкритті еволюції розвитку залізничного комплексу України, полісистемного базового міжгалузевого утворення національної економіки, основи транспортної системи за півторастолітній період, яка забезпечує зараз дві третини загального вантажного та пасажирського обігу країни.
Наукова новизна результатів проведеного дослідження, що виноситься на захист, полягає у наступному:
Вперше:
- науково обгрунтовано поняття «залізничний комплекс», розкрита його сутність як інтегральної єдності підприємств залізничного машинобудування, матеріально-технічного постачання, об’єктів залізничного транспорту з технічними засобами, спорудами, рухомим складом, обладнанням автоматики і телемеханіки, управління і логістики, колійним господарством, призначеними для перевезення вантажів і пасажирів;
- обґрунтовано загальнотеоретичні положення економіки залізничного комплексу як системоутворюючої (транспортної на виході) галузі народного господарства, наймасштабнішої транспортної ланки держави, на продукцію та місце цієї галузі в суспільному виробництві; з’ясовано суть кінцевої продукції залізничного комплексу – «переміщення», яке необхідно розуміти і як процес, і як результат; результат при цьому слугує реалізації мети переміщення (перевезення), а процес виступає в якості засобу досягнення мети переміщення людей і товарів;
- сформульовано синтезоване політекономічне поняття «продукція залізничного транспорту», яка являє собою створювані залізничною транспортною промисловістю в процесі перевезення матеріальні, неречові товари, що являють собою ефекти конкретних переміщень (самі змінювані місця знаходження об’єктів перевезень), котрі як товари (послуги) продає (надає) транспортна промисловість (залізниці). Кожна з найрізноманітніших та численних змін місцезнаходження об’єктів перевезень виступає як самостійний вид товару в єдності своєї вартості та споживчої вартості. Споживча вартість – це саме змінене місцезнаходження конкретного об’єкта перевезення, а вартість визначається вартістю елементів її виробництва (робочої сили та засобів виробництва), витрачених на її створення плюс додаткова вартість, що створюється додатковою працею робітників залізничного комплексу, його вихідною ланкою – залізничним транспортом;
- визначено етапи розвитку механізму залізничного комплексу, коли його формування досягало раціонально-оптимального рівня, а його складові (структурні елементи, підрозділи, підприємства) взаємодіяли найбільш гармонійно, узгоджено, ефективно і продуктивно та найбільш оптимально забезпечували перевізний процес;
удосконалено:
- обґрунтування переваг серед інших видів транспорту залізничного, як основної структури залізничного комплексу держави, спрогнозовано посилення цих переваг у найближчі двадцять-тридцять років, підвищення конкурентоспроможності рейкового транспорту на ринку перевезень, виконання ним ролі головного перевізника на державному та регіональному рівнях, визначенні його геоекономічної перспективи;
- узагальнення основних змін у формуванні механізму вітчизняного залізничного комплексу у зв’язку з поглибленням кооперації з аналогічними комплексами держав близького та далекого зарубіжжя євразійського мегаконтиненту – необхідність налагодження виробничих відносин у виготовленні рухомого складу та розвитку інфраструктури; досягнення європейського рівня сервісу та норм безпеки; спільної розробки та дотримання норм впливу на навколишнє середовище; поглиблення наукового обґрунтування та реального здійснення інвестування в інфраструктуру, особливо в модернізацію міжнародних транспортних коридорів; інтенсифікації руху вантажних поїздів за рахунок електрифікації залізниць, створення системи логістики та автоматизованої системи керування перевезеннями; подальшого вдосконалення підготовки та перепідготовки інженерно-технічних, економіко-правових та керівних кадрів через адаптацію болонського процесу;
отримало подальшого розвитку:
- обґрунтування інноваційно-інформаційного типу розвитку залізничного комплексу шляхом поліпшення професійної й психологічної підготовки й перепідготовки кадрів, впровадження нових технологій і форм організації виробництва й перевезень, інформаційного, технічного й організаційного забезпечення безпеки руху, науково-технічного супроводження системи автоматичної ідентифікації рухомого складу, методичного забезпечення впровадження ресурсів основних фондів та рухомого складу, формування ефективної правової бази та забезпечення цих процесів надійним фінансуванням;
- виявлення факторних складових погіршення динаміки показників у період світових та громадянської воєн, в останні два роки дванадцятої п’ятирічки та в роки незалежності, особливо в кінці першого десятиліття ХХІ ст., які полягають у зменшенні фінансування, скороченні матеріально-технічного постачання, пошкодженні матеріально-речової бази за умови збільшення перевезень. Встановлено тенденцію нарощування потужності вітчизняного залізничного машинобудування за радянських часів, а також спаду і незавершеності процесу формування збалансованої та ефективної системи за теперішнього часу, яка перебуває в стані об’єднання та інтеграції підприємств галузі з національними та зарубіжними, більшою мірою профільними, підприємствами та компаніями;
- концептуальне узагальнення тарифоутворення для вітчизняних залізниць та залізничних адміністрацій країн – учасниць тарифної угоди з перевезення експортних та транзитних вантажів. Загальними для всіх залізничних адміністрацій положеннями щодо встановлення тарифів мають бути наступні: стабільність та прогнозованість рівня тарифних ставок; використання єдиної тарифної бази для побудови уніфікованих тарифів на транзитні вантажні перевезення; беззбитковість перевезень та їх комерційна вигідність; вибір стабільної валюти (швейцарський франк) для мінімізації інфляційних ризиків. Ці та інші положення повинні ґрунтуватися на принципах відповідності тарифоутворення вимогам об’єктивних економічних законів (конкуренції, попиту і пропозиції), науковості, комерційної спрямованості, ефективності, керованості тощо.