Анотація
Розкрито зміст інституційного устрою фінансового сектору економіки, як багаторівневої системи взаємопов’язаних елементів, об’єднаних цільовою функцією впорядкування руху фінансових потоків. Виявлено та розкрито протиріччя між необхідністю належної регламентації господарської діяльності у фінансовому секторі трансформаційної економіки і рентоорієнтованою поведінкою розробників регуляторної політики. Удосконалено класифікацію економічних інститутів на основі авторської системи критеріїв класифікації. Систематизовано чинники інституційної динаміки фінансового сектору економіки в умовах ринкової трансформації. Уточнено уявлення щодо природи та ролі помилкових уявлень відносно чинників соціально-економічної динаміки трансформаційної економіки.
Annotation
The maintenance of the institutional mode of the financial sector, as a multilevel system of elements, incorporated the objective function of equipping with modern amenities of motion of financial streams is exposed. The contradiction between the necessity of the proper regulation of economic activity for the financial sector of transformation economy and rent-seeking conduct of developers of regulator policy is exposed. The author’s classification of economic institutions is improved. The factors of institucional dynamics of the financial sector in the conditions of market transformation are systematized. An imagination about the nature and role of erroneous thinking as to the factors of socio-economic dynamics of transformation economy is specified.
Актуальність теми дослідження
Досвід ринкової трансформації останніх двох десятиріч в таких регіонах, як Балтія, Центральна та Східна Європа, СНД свідчить про суттєво різні результати цього процесу в окремих групах країн, а також про те, що на ефективність ринкової трансформації найсуттєвіший вплив справляла та продовжує справляти інституційна складова. Не зменшуючи ролі та методологічного потенціалу інших теоретичних шкіл, ми вважаємо, що саме методологія інституціоналізму виявилась найбільш придатною та найбільш прийнятною для дослідження процесу формування ринкової економіки у вищезазначених країнах.
Але, хоча у багатьох країнах, в тому числі в Україні, на сьогодні ринкові перетворення виявились фактично заблокованими (а отже, залишаються невизначеними подальші перспективи реформ), суттєва різниця в результатах ринкових перетворень поки що не знайшла свого задовільного теоретичного пояснення. В умовах зростаючого (і далеко не завжди позитивного) впливу глобалізації на внутрішній соціально-економічний розвиток таке блокування ставить під загрозу саме існування держави і потребує вжиття енергійних заходів щодо взяття під належний контроль та нейтралізації відповідних негативних тенденцій.
Це є особливо важливим в умовах зростання невизначеності та ризиків здійснення економічної діяльності у зв’язку з неконтрольованим розростанням фінансового сектору економіки та його відривом від потреб реального сектору, що особливо болісно вплинуло саме на економіку транзитивних країн в ході світової фінансової кризи 2007-2008 рр. Україна повною мірою зазнала значних втрат від цієї кризи саме внаслідок інституційної аморфності фінансового сектору національної економіки.
Таким чином, проблематика розблокування ринкових перетворень в Україні в умовах посилення інституційної нестабільності фінансового сектору економіки суттєво актуалізувалась, і тому методологія інституціоналізму має повніше використати свій потенціал.
Мета і завдання дослідження
Виходячи з актуальності проблеми інституційної динаміки фінансового сектору трансформаційної економіки в умовах глобалізації та враховуючи недостатню її теоретичну розробку, дисертант визначив метою дисертаційної роботи розкриття основних чинників цієї динаміки та їхній вплив на економічне зростання в умовах ринкової трансформації з позицій не тільки нормативного, але й позитивного підходів.
Відповідно до цієї мети було поставлено наступні завдання:
- Дослідити складну природу соціальних інститутів, їх зв’язок з психолого-біологічними засадами людської життєдіяльності та у зв’язку з цим – можливості існуючих наукових підходів до розкрити змісту категорії «економічний інститут».
- Розглянути основні наукові підходи до змісту фінансового сектору економіки та їх методологічний потенціал для дослідження його інституційного устрою.
- Виявити роль неекономічних чинників інституційної динаміки фінансового сектору в умовах ринкової трансформації.
- Розкрити вплив державного регулювання фінансового сектору транзитивної економіки на економічне зростання.
- З’ясувати роль імпорту фінансових інститутів на оптимізацію інституційного середовища транзитивної економіки.
- Оцінити ефективність нормотворення у фінансовому секторі транзитивної економіки та напрями її підвищення.
- Розкрити потенціал взаємозаміщення інститутів в процесі розвитку інституційного середовища у фінансовому секторі транзитивної економіки.
- Розробити науково обґрунтовані пропозиції з удосконалення механізму регуляторного впливу держави на інституційне середовище фінансового сектору економіки в умовах глобалізації та підвищення ризиків економічної діяльності у ньому.
Об’єкт і предмет дослідження
Об’єкт дослідження – фінансовий сектор економіки транзитивного типу.
Предмет дослідження – соціально-економічні відносини з приводу формування та застосування інститутів фінансового сектору в процесі господарської діяльності економічних суб’єктів в умовах ринкової трансформації.
Наукова новизна результатів дослідження
Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто здобувачем, полягає у наступному:
Вперше:
- Розкрито зміст інституційного устрою фінансового сектору економіки, як багаторівневої системи взаємопов’язаних елементів, що забезпечують синергетичний ефект функціонування фінансового сектору шляхом оптимального поєднання економічних інтересів усіх його суб’єктів, об’єднаних цільовою функцією впорядкування руху фінансових потоків, спрямованого на збалансований розвиток фінансового та реального секторів економіки: власне фінансові інститути (гроші, кредит, податки, ліквідність, цінний папір тощо); інститути-організації, що функціонують у фінансовому секторі та безпосередньо забезпечують цей рух (банки, небанківські фінансово-кредитні установи, інститути фондового ринку); держава, яка встановлює формальні правила і норми взаємодії економічних суб’єктів у фінансовому секторі та контролює їх дотримання усіма учасниками; сукупність відповідних формальних правил і норм; загальні неформальні інститути (довіра, сталість, транспарентність, соціальна пам’ять, тіньова економіка, очікування, звичаї, традиції, помилкові уявлення, корупція, мережа, ієрархія тощо).
- Виявлено і розкрито протиріччя між необхідністю належної регламентації господарської діяльності у фінансовому секторі економіки і рентоорієнтованою поведінкою розробників регуляторної політики та обґрунтовано позитивний (в інтересах професійних учасників фінансового ринку і суспільства в цілому) і негативний (в інтересах державної бюрократії) способи його розв’язання.
Удосконалено:
- Класифікацію інститутів, як засіб пізнання інституційної динаміки фінансового сектору в умовах ринкової трансформації, на основі запровадження власної системи критеріїв (за суб’єктами формування та імплементації – інститути, створювані державою (публічні) та створювані на основі самоорганізації соціуму (непублічні); за ступенем впливу на впорядкування взаємодії економічних суб’єктів – формальні та реальні; за ступенем суспільного визнання – офіційні та тіньові; за роллю у відповідній інституційній підсистемі – базові та забезпечуючі; за ступенем затребуваності – затребувані та незатребувані; за ступенем реалізації – діючі та недіючі; за ступенем своєчасності виникнення – передчасні, своєчасні та запізнілі; за роллю у міжінституційній взаємодії – активні та пасивні).
Дістали подальшого розвитку:
- Характеристика взаємодії формальних та неформальних інститутів фінансового сектору шляхом доповнення відомих способів взаємодії (модифікація формальними інститутами неформальних, легітимізація неформальних інститутів у формальні та деформалізація формальних інститутів з їх перетворенням у неформальні) таким, як модифікація неформальними інститутами формальних, та виділення на цій основі трьох рівнів тісноти міжінституційної взаємодії – сильного, помірного та слабкого.
- Розуміння причин та наслідків виникнення та поширення у суспільстві помилкових уявлень щодо чинників соціально-економічної динаміки шляхом доповнення дійсно помилкових уявлень, об’єктивно обумовлених недостатньою обізнаністю одних економічних суб’єктів, помилковими уявленнями, що свідомо розповсюджуються іншими економічними суб’єктами та впроваджуються ними у суспільну свідомість з метою консервації інформаційної асиметрії задля збереження ними доходів, отримуваних завдяки використанню цієї асиметрії.
- Обґрунтування обмежених можливостей щодо ефективного імпорту інститутів фінансового сектору у трансформаційну економіку завдяки врахуванню сильного негативного потенціалу вітчизняних неформальних інститутів щодо пристосування імпортованих інститутів до корупційних потреб державної бюрократії у забезпеченні регуляторної ренти.
- Уявлення щодо сукупності потенційних інституційних станів фінансового сектору економіки на основі використання кривої інституційних станів та обґрунтування висновку, що розвиток інституційного середовища фінансового сектору супроводжується, з одного боку, збільшенням можливостей взаємозаміщення фінансових інститутів у виконанні ними базових функцій, а з іншого боку, зростанням ймовірності виникнення негативних наслідків від такого взаємозаміщення завдяки збереженню інституційної невпорядкованості в інших секторах та сферах суспільно-економічного життя.