Анотація
Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню теоретичних та практичних аспектів інституціоналізації інноваційного розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації. Розглянуто сутність інноваційних процесів, особливості їх ґенези в концепціях теорії інновацій та в інституціональній економічній теорії. Обґрунтовано тенденції і закономірності інституціоналізації інноваційної сфери, визначено зміст інституційних змін як основи подолання суперечностей інноваційного розвитку і запропоновано стратегічні напрями вдосконалення реалізації інноваційної політики.
Проаналізовано інституціональні проблеми регуляторної діяльності держави, розглянуто інституціональний механізм формування національної інноваційної системи України. Розроблено модель інноваційного розвитку економіки, шляхом побудови економіко-математичної моделі визначено вплив інституційних чинників інноваційного розвитку на темп росту валового внутрішнього продукту.
Annotation
The dissertation work is devoted to the complex research of theoretical and practical aspects of economy innovative development institutionalization under market transformation conditions. The essence of innovative processes, features of its origin in innovative theory and institutional economic theory conceptions are considered. The innovative sphere institutionalization tendencies and regularities are substantiated, the institutional changes essence as a base of innovative developments contradictions overcome are defined.
The institutional problems of state regulative activity are studied and the innovative policy realisation priority directions are proposed. The institutional mechanism of forming Ukrainian national innovative system is considered. The economic model of innovative development is created. The institutional factors influence of innovative development on the rate of the GDP growth are determined on the basis of economic-mathematical analysis.
Актуальність теми дослідження
В умовах зростання взаємної залежності країн інноваційний розвиток став запорукою загального прогресу. Для сучасної економіки України властивий інверсійний тип ринкової трансформації, особливістю якої є зворотна послідовність перетворень та порушення нормального розвитку подій. Непродуманий демонтаж державного сектора та заміна його нерозвиненим приватним значно ускладнюють процес становлення інноваційної економіки.
В Україні склалася неефективна інституціональна система, оскільки вона зберігає традиції централізованого бюрократичного управління. Особиста приналежність економічного суб’єкта до олігархічного клану або близькість до державної влади визначають надійність додержання виконання контрактів та успішність інноваційної діяльності в усіх сферах. Побудована на такій основі інституціональна система не сприяє політичній стабілізації суспільства, блокує природний механізм дії ринкової конкуренції і не гарантує захисту права власності. Це часто створює стимули і мотиви, які спрямовують дії економічних суб’єктів на досягнення цілей, діаметрально протилежних закладеним у програмах інноваційного розвитку.
Інституції регуляторного середовища перебувають у тривалому періоді адаптації до ринку. Це об’єктивно потребує теоретичного аналізу сутності інституціоналізації інноваційного розвитку та подальшого вивчення її впливу на зміну вітчизняної економіки.
Інституціоналізація інноваційної сфери характеризує трансформацію намірів господарських суб’єктів створити сприятливе середовище для інноваційного розвитку у вигляді норм права за допомогою економіко-правової регулюючої діяльності суб’єктів влади. Важливими завданнями даного процесу є забезпечення свободи підприємництва; функціонування ринку; контроль за інституціями суспільства; розвиток правової системи.
Проблеми формування інституцій інноваційного розвитку в Україні досліджували сучасні вітчизняні економісти, зокрема З. Адаманова, О. Александрова, О. Алимов, О. Амоша, Ю. Бажал, В. Базилевич, З. Варналій, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гриценко, П. Єщенко, М. Йохна, Я. Жаліло, Б. Кваснюк, А. Кінах, В. Ковальчук, П. Мазурок, Б. Маліцький, В. Мандибура, А. Маслов, A. Мельник, В. Новицький, В. Онікієнко, В. Осецький, М. Пашута, О. Попович, В. Сизоненко, А. Ткач, Л. Федулова, А. Чухно та інші вчені.
Значний внесок у розвиток світового наукового знання у сфері досліджень інноваційних процесів у трансформаційній економіці Росії зробили С. Глазьєв, Б. Кузик, А. Нестеренко, P. Фатхутдинов, Ю. Яковець та ін. Вагомий вклад у дослідження питань інновацій та інноваційної діяльності внесли зарубіжні вчені-класики П. Друкер, Н. Калдор, Г. Менш, В. Мітчерліх, Й. Шумпетер та ін.
Разом з тим, незважаючи на досить широке висвітлення особливостей створення ефективного інституціонального середовища розвитку інноваційної сфери, окремі аспекти цієї проблеми не знайшли вичерпного відображення у наукових працях. Це стосується поглиблення теоретичних засад інституціонального аспекту інфраструктури інноваційного процесу, виявлення сучасних тенденцій формування інституцій регулятивної функції держави, поглиблення уявлення про домінуючу роль людського капіталу у створенні економіки, заснованої на знаннях та інноваціях, та визначення впливу інституційних чинників на економічне зростання.
Таким чином, актуальність теми дисертаційної роботи викликана необхідністю обґрунтування інституціоналізації інноваційного розвитку, удосконалення та доповнення існуючих теоретичних та методологічних положень з питань регуляторної діяльності держави в інноваційній сфері, її інституціонального забезпечення та прогнозування на перспективу.
Мета і завдання дослідження
Метою роботи є розробка теоретико-методологічних засад інституціоналізації сфери інновацій та обґрунтування практичних рекомендацій щодо формування інституційного механізму моделі інноваційного розвитку економіки.
Виходячи з мети дослідження, автором були поставлені та вирішені наступні завдання:
- дослідити еволюцію інноваційних процесів в концепціях теорії інновацій та інституціональній економічній теорії;
- визначити інституціональні особливості інфраструктури інноваційного процесу;
- розкрити зміст інституціоналізації інноваційної сфери;
- пояснити сутність інституційних змін як основи подолання суперечностей інноваційного розвитку;
- дослідити інституціональні проблеми регуляторної діяльності держави у сфері інноваційного розвитку;
- розкрити інституціональний механізм формування національної інноваційної системи України;
- обґрунтувати модель інноваційного розвитку шляхом визначення ступеню впливу інституціональних чинників на економічне зростання.
Об’єкт і предмет дослідження
Об’єктом дослідження виступає система суспільно-економічних відносин, що визначають інноваційні процеси в умовах інституційних змін.
Предметом дослідження є процес інституціоналізації інноваційного розвитку в умовах ринкової трансформації економіки.
Наукова новизна результатів дослідження
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному, системному дослідженні теоретико-методологічних засад інституціоналізації інноваційного розвитку в умовах ринкової трансформації.
Найвагоміші результати щодо вирішення питань, пов’язаних з удосконаленням інституціонального механізму національної інноваційної системи як основи здійснення інституціоналізації інноваційного розвитку у країні, що становлять особистий здобуток автора, характеризують наукову новизну дисертаційної роботи і виносяться на захист, полягають у наступному:
вперше:
- здійснено змістовну характеристику інфраструктури інноваційного процесу як комплексу взаємопов’язаних систем: виробничо-технологічної, фінансової і системи спеціалізованих організацій підтримки і обслуговування підприємств. Це дозволило визначити порівняльні переваги американської, японської та змішаної інноваційних моделей економіки та з’ясувати особливості інституціональної структури сучасної виробничо-технологічної системи України;
- побудовано модель інноваційного розвитку економіки на основі обґрунтування взаємодії інституційних елементів національної інноваційної системи. Шляхом розробки економіко-математичної моделі розраховано рівень економічного зростання країни за песимістичним, базовим та оптимістичним сценаріями розвитку. Доведено, що дана модель уможливлює визначення інституційних чинників, державна підтримка яких спроможна активізувати інноваційний розвиток у країні;
удосконалено:
- концептуальні підходи до визначення інноваційних процесів в умовах інституційних змін, а саме: систематизація поглядів на розвиток інноваційного процесу за ознаками хронології, об’єкту дослідження, причиною появи інновацій та їх роллю у стимулюванні прогресу економічної системи дозволила виділити шість основних течій теорії інновацій. Це сприяло узагальненню та подоланню обмеженості теоретичних підходів щодо глибини дослідження особливостей зміни наукового інтересу до інноваційного чинника;
- методологічні підходи до розмежування понять “інститут” та “інституція”, а саме: обґрунтовано, що інституції – система відносин, яка охоплює взаємодію формальних та неформальних норм і правил у вигляді стандартів поведінки, звичок, традицій, звичаїв, а також у вигляді сукупності законів, що контролюють певні соціальні відносини, виконуючи функцію регулятора суспільних явищ. Під інститутом визначено ширше поняття, що характеризує суб’єкта-носія соціально-економічних відносин, а також тривалі суспільні економічні явища, які базуються на формальних і неформальних інституціях. Розмежування категорій в теорії інновацій дозволило визначити сталі елементи інституційного середовища, що обумовлюють об’єктивний характер інноваційного розвитку, та гнучкі економічні відносини, дія яких спрямована на його управління і регулювання в економічній системі;
- концептуальні підходи формування інституційного механізму національної інноваційної системи України, а саме: визначено, що чинниками його високої ефективності є рівень інтеграції в глобальну інноваційну систему, конкурентоспроможний підприємницький сектор та сучасна інформаційна інфраструктура. З позиції ролі держави у становленні національної інноваційної системи, це дозволило виокремити в інституціональному механізмі три обов’язкових складові: систему державної підтримки фундаментальних і прикладних досліджень; різноманітні форми та джерела фінансування; непряме стимулювання та підтримку досліджень, інноваційного підприємництва. Теоретичні положення слугують основою розробки державної політики регулювання інноваційного розвитку;
одержало подальший розвиток:
- дефініція інституціоналізації інноваційної сфери, а саме: інституціоналізацію інноваційної сфери сформульовано як процес виникнення та підготовки інституцій інноваційного процесу, визначення і закріплення соціально-економічних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у діючу систему шляхом прийняття конкретних правових актів з метою забезпечення сприятливого середовища для появи та виробництва інновацій;
- шляхи подолання суперечностей інноваційного розвитку, а саме: за допомогою оцінки сучасного стану інституційного середовища обґрунтовано пріоритетні напрями інституційних змін, спрямованих на попередження і подолання деформацій у суспільстві, що суперечать інноваційним засадам розвитку. Це дало можливість сформулювати стратегічні напрями державного управління у сфері інновацій;
- обґрунтування визначальної ролі домінуючого чинника розвитку, а саме: доведено, що основним ресурсом інноваційної економіки є інтелектуально розвинена людина, яка, спираючись на творче, креативне мислення, спрямована створювати нове знання, техніку, технологію, приймати нестандартні рішення, тобто продукувати інновації і бути її основним рушієм у майбутньому.
