У дисертації досліджено теоретико-методологічні проблеми розвитку людського потенціалу економіки України в умовах формування інформаційного суспільства. Проведено аналіз українських та зарубіжних теорій людського потенціалу. Визначено сутність основних категорій, які розкривають зміст інноваційної (інформаційно-індустріальної) моделі розвитку, примноження і використання людського потенціалу української економіки (людський потенціал, людський інтелектуальний потенціал, духовно-інформаційний потенціал, гнучкі форми зайнятості і їх систематизація, молодіжне інноваційне підприємництво, активна соціальна молодіжна політика і її сфери). Розкрито зміст і процес становлення та розвитку ринкового механізму реалізації людського потенціалу економіки України, досліджено особливості та виокремлено етапи його реалізації. Доведено необхідність розвитку людського потенціалу національної економіки, в тому числі посилення його духовної мобільності в умовах глобалізації, на основі удосконалення суспільних інститутів: науки, освіти, культури, громадянського суспільства.
Theoretical methodological problems of development human potential of Ukrainian economy in condition of informational society have been researched in the thesis. Analysis of Ukrainian and foreign theories of human potential has been performed. Sense of fundamental categories that reflect innovation (informational and industrial) model of development, increase, and use of human potential of Ukrainian economy (human potential, human intellectual potential, spiritual informational potential, innovation economy employment, flexible forms of employment and theirs systematisation, youth innovation entrepreneur activity, active social youth policy and its spheres) has been determined. Content of process of forming and development of market mechanism of realisation of human potential of Ukraine has been represented, its peculiarities have been researched and its stages have been detected. Necessity of improving of human potential of national economy on development of society institutes, basis (science, education, culture, civil society) has been argued.
Початок третього тисячоліття знаменний помітними змінами в розвитку української економіки. Вдалося закріпити задовільні макроекономічні тенденції: забезпечити економічне зростання, підвищити зайнятість, знизити інфляцію, стабілізувати курс гривні. Кардинальна зміна системи розвитку і використання людського потенціалу – один із шляхів стабілізації української економіки, забезпечення її інноваційного поступу як першооснови побудови інформаційної економіки.
Універсальність, комплексність сучасної науково-технологічної революції змінює зміст праці. Нині першочергове значення має не фізична сила та витривалість і, навіть, не рівень вузько-спеціалізованої підготовки, а здатність до опанування нової інформації та швидкого переходу до нових видів діяльності. Зростає роль соціально-психологічних чинників праці, мотивації діяльності працівника.
За цих умов суттєво змінюється роль людини в економіці – творця і організатора цього процесу. Це, відповідно, передбачає зміни у структурі та якості людського потенціалу: зменшення можливостей зростання ефективності праці завдяки фізичним властивостям людини та залучення інтелектуально-творчих здібностей, які пов’язані з її майстерністю, освітою, професійною підготовкою, системою духовних інтересів, соціальної взаємодії тощо. Особистість людини стає одним із найважливіших складників людського потенціалу і національного багатства.
Посилення тенденції до гуманізації праці у світовій економіці з 70-х рр. ХХ ст. означає акцентування на людині у взаємодії матеріальних ресурсів та людського потенціалу. Процес гуманізації володіє особливим значенням для української економіки. Це доконечна умова прогресивних змін в економіці, покращення духовного розвитку суспільства, підвищення рівня якості життя.
Характерними ознаками формування інформаційної економіки визначаємо зростання частки зайнятих у сфері послуг (наука, освіта, охорона здоров’я, культура, галузі інформаційно-комунікаційних послуг тощо) і відповідно збільшення обсягів реалізації послуг населенню, під-вищення інтелектуалізації праці, що простежується і в Україні. Зокрема, 55,8% економічно активного населення зайнято у нематеріальному виробництві і впродовж 2001–2004 рр. мало місце зростання в 1,8–2,8 рази обсягів реалізації населенню соціальних та інформаційних послуг (в розрахунку на одну особу). Особливо така тенденція характерна для молодіжного сегменту зайнятості, де близько 60% української молоді у 2004 році працювало у сфері послуг. Зайняті молоді люди – це здебільшого висококваліфіковані працівники, праця яких є вагомим внеском у ВВП України.
Схвалена міжнародним співтовариством Концепція розвитку людського потенціалу наприкінці ХХ ст. розглядала людський розвиток як процес зростання людських можливостей, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості. Матеріальний добробут – лише одна з базових можливостей вибору.
Людський розвиток розглядається і як процес розширення людського вибору, і як досягнутий рівень добробуту людини. Однак ще досі головні засади Концепції розвитку людського потенціалу не зреалізовані в Україні.
В умовах становлення інформаційної економіки в Україні базисом створення новітніх факторів виробництва стає інтелект. За його допомогою людина опановує існуюче знання і створює нове знання, яке в свою чергу сприяє витворенню нової інформації і нової технології. Інтелект є також безмежним джерелом творчої діяльності і може забезпечити гідний добробут людині, країні, що сприятиме свободі вибору. Отже, інтелектуальний потенціал людини стає визначальним чинником економічного зростання та економічного поступу нації.
Широке коло теоретико-методологічних питань людського розвитку формує об’єкт новітніх наукових досліджень і численних публікацій українських та зарубіжних учених. Водночас джерела досліджень проблем розвитку людського потенціалу, ефективності праці як основи діяльності з метою задоволення людських потреб, започатковані ще у давньоєгипетській літературі, також у працях мислителів античності Ксенофонта, Платона, Арістотеля, Анахарсія, Катона, меркантилістів Дж. Гелса, А. Монкретьєна, класиків економічної теорії В. Петі, Ф. Кене, А. Сміта, Т. Мальтуса, Д. Рікардо, Дж. Міля, В. Каразина, М. Балудянського, І. Вернадського, соціалістичної теорії К. Маркса, М.Зібера, представників історичного напряму в політичній економії Ф. Ліста, В. Рошера, Б. Гільдебранда, В. Зомбарта, М. Вебера, М. Бунге, Д. Піхна, теоретичній системі Дж. Кейнса, неокласичної теорії А. Маршала, Й. Шумпетера, неоліберальної школи Ф. Гаєка, інституціоналізму Д. Бела, З. Бжезинського, Дж. Гелбрейта, П. Друкера, Р. Коуза, Д. Тофлера, неоінституціоналізму Г. Бекера, Д. Норта, Т. Шульца.
Перехід України до інформаційного суспільства зумовлює зростання ролі людського потенціалу як головного ресурсу, мети і критерію соціально-економічного розвитку. Даний процес вимагає певної систематизації теоретичного надбання сучасних українських і зарубіжних учених та виявлення основних тенденцій розвитку наукових парадигм теорії людського розвитку.
Враховуючи різноаспектність та багатовекторність об’єкта дослідження, і оскільки предтечею людського потенціалу виступав трудовий потенціал, всі відповідні наукові підходи українських, а також зарубіжних учених можна, на нашу думку, поділити на такі:
- визначення трудового потенціалу як ресурсів праці, якими оперує суспільство на даному етапі (В. Адамчук, Ю. Кокін, В. Онікієнко, Р. Яковлєв);
- трудовий потенціал як конкретизація категорії «робоча сила» (В. Буланов, Н. Волгін);
- трудовий потенціал як система, що складається з певних структурних елементів (М. Бібен, М. Долішній, В. Мікловда, С. Пирожков, М. Пітюлич, В. Приймак, С. Трубич, Л. Шевчук,);
- людський капітал як приведена вартість минулих інвестицій у навички людей (О. Бородіна, О. Грішнова, Л. Харкянен);
- людський потенціал (С. Злупко, О.Грішнова, О. Стефанишин);
- інтелектуальний потенціал суспільства (М. Гуревичов, С. Вовканич, Ю. Канигін, О. Кендюхов, В. Куценко, Є. Марчук, В. Прошак, А. Чухно).
Однак, розглядаючи інтелектуальний потенціал суспільства, вчені не досліджували і не виокремлювали людський інтелектуальний потенціал, який становить важливий складник людського потенціалу і в умовах формування інформаційної економіки стає ключовим економічним ресурсом. Головна увага зосереджувалась на аналізі трудового потенціалу чи людського капіталу економічних індивідів, а також – на інтелектуальному потенціалі суспільства (тут переважав технократичний підхід, тобто досліджувалась лише його складова – технологічний капітал), проте в інноваційній економіці надзвичайно зростає роль людського інтелекту порівняно з машинним. Особливо це актуально для України, бо інтелектуальна творчість є невід’ємною стороною людської духовності, виступає в якості механізму, що є противагою регресивним лініям в розвитку суспільства. Праця інтелекту – це також запорука особистої свободи людини і самодостатності її індивідуальної долі. Таке спонукало автора до дослідження сутності, структури, особливостей розвитку і механізмів реалізації людського потенціалу економіки України в умовах становлення інформаційного суспільства та зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Мета дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні нової парадигми формування і розвитку людського потенціалу України в контексті становлення інформаційної економіки та визначення ефективних механізмів його примноження і використання.
Досягнення мети дисертаційного дослідження зумовило потребу розв’язати такі завдання:
- здійснити теоретико-методологічний аналіз підходів до визначення змісту і структури людського потенціалу та його місця в економічному потенціалі суспільства;
- проаналізувати еволюцію поглядів на людський потенціал зарубіжних і українських учених та поєднати їх із сучасними теоріями людського розвитку;
- дослідити особливості формування і використання людських ресурсів в умовах командно-адміністративної економіки;
- дати оцінку матеріально-технічних умов формування і використання людського потенціалу в директивно-плановій економіці;
- дослідити і визначити основні напрями впливу демографічних чинників на формування людського потенціалу на початку ХХІ ст.;
- проаналізувати необхідність і обґрунтувати можливість становлення інноваційної (інформаційно-індустріальної) моделі розвитку людського потенціалу в Україні;
- розкрити специфіку впливу макро- та мікрочинників на розвиток національного і реґіональних ринків праці та формування нової структури людських ресурсів;
- проаналізувати світовий досвід використання прогресивних форм зайнятості та перспективи їх розвитку в Україні;
- визначити чинники підвищення якості людського потенціалу в умовах становлення інформаційного суспільства;
- розкрити конкретні напрямки формування сучасної освітньої парадигми;
- обґрунтувати головні механізми посилення духовної мобільності людського потенціалу в умовах глобалізації;
- виділити основні напрями трансформації соціального молодіжного потенціалу в умовах розвитку інформаційного суспільства;
- розробити концептуальні засади реалізації активної соціальної молодіжної політики в інформаційно-індустріальній економіці України.
Об’єкт дослідження – людський потенціал сучасної ринкової економіки України як пріоритетна, багатовекторна соціально-економічна, духовна підсистема зі складною структурою, якій властиві певні спільні закономірності.
Предмет дослідження – теоретико-методологічні засади розвитку людського потенціалу в умовах становлення інформаційно-індустріальної економіки України та особливості інноваційної парадигми удосконалення інфраструктури його примноження і використання.
У дисертаційній роботі з’ясована проблема формування, розвитку і використання людського потенціалу за умов ринкових соціально-економічних відносин. Особлива увага приділяється питанням примноження і раціонального використання людського потенціалу в умовах становлення національної інформаційної економіки, яка базуватиметься на знаннях та інноваціях. Така проблема досліджується на основі розробленого і запропонованого автором системного підходу, що базується на концептуальному обґрунтуванні підсистем людського потенціалу з урахуванням особливостей формування інноваційної системи зайнятості і сучасного ринку праці національної економіки. У дисертації вирішення цієї проблеми представлено сукупністю нових теоретичних, методологічних та методичних наукових положень, висновків і рекомендацій, серед яких головними вважаються наступні:
вперше:
- сформульовано і теоретично обґрунтовано зміст категорії «людський потенціал економіки», що дозволяє визначити можливості індивідуально-особистісних характеристик носіїв спроможності до праці для їх залучення до системи факторів виробництва і реалізації цих можливостей в економічній діяльності;
- формалізовано системне поняття «людський потенціал економіки», обґрунтовані, окреслені і досліджені його структурні елементи як функціональної системи, розроблена її структурно-логічна модель;
- створена та запропонована конструктивна теорія формування і розвитку людського потенціалу національної економіки як домінантної форми матеріалізації особистого фактору, як персоніфікованого носія спроможності до праці, взятого у сукупності його кількісних і якісних характеристик, які нині реалізуються, так і тих, які будуть реалізовані в майбутньому, включаючи умови, в яких відбувається його відтворення;
- уведено в науковий обіг та обґрунтовано авторське тлумачення термінів: «людський інтелектуальний потенціал», «людський потенціал творчих індивідів», «духовно-інформаційний потенціал індивідів», «молодіжне інноваційне підприємництво», «сфери активної молодіжної політики»;
- обґрунтовано необхідність введення активної соціальної молодіжної політики до системи чинників активізації розвитку людського потенціалу, впровадження якої забезпечує стійкий синергетичний ефект продуктивної діяльності;
удосконалено:
- теоретичну оцінку і систематизацію існуючих уявлень про людський потенціал у світовій економічній науці та визначено пріоритетне місце людського потенціалу економіки України в складі економічного потенціалу суспільства;
- категорії Концепції людського розвитку в соціально-економічному аспекті, а саме поняття: «трудовий потенціал», «людські ресурси», «людський капітал», «інтелектуальний потенціал» тощо; уточнено поняття «людський капітал», встановлено його співвідношення з категоріями «людський потенціал» та «інтелектуальний потенціал»;
- методику дослідження демографічного стану розвитку людського потенціалу впродовж 1992–2004 рр. з визначенням особливостей динаміки народонаселення, суперечливих тенденцій стану захворюваності;
- теорію ринку праці з розширенням змісту категорії «ринок праці» і визначення оптимального ринкового механізму використання людського потенціалу національної економіки;
- теорію зайнятості в умовах становлення інноваційної економіки, оскільки визначено зміст категорії «зайнятість» та обґрунтовано оптимальну класифікацію гнучких форм зайнятості в інноваційній економіці з виокремленням освітньої як пріоритетної форми зайнятості;
отримали подальший розвиток:
- дослідження еволюції поглядів на людську працю (фізичну, розумову) як основу формування людського потенціалу у світовій економічній науці, які підтверджують перехід від вивчення «людини економічної» до «людини творчої» або ж «людини космічної»;
- аналіз передумов формування сучасного людського інтелектуального потенціалу дозволив з’ясувати, що несприятливим чинником в Україні є історична спадщина радянського минулого;
- визначення особливостей розвитку духовно-інформаційного потенціалу індивідів як складової людського інтелектуального потенціалу українського суспільства, що засвідчило потребу у формуванні національно свідомих і творчих особистостей та доцільність створення наукових шкіл навколо визнаних лідерів;
- теорія реґіональних ринків праці та їх вплив на формування прогресивної структури людського потенціалу в контексті формування інноваційної економіки України.