Анотація
У дисертаційній роботі здійснено розробку теоретико-методологічних основ пізнання сутності та виявлення закономірностей функціонування технологічної системи національної економіки, а також обґрунтовано механізми її регулювання в Україні. Технологічна система представлено у якості взаємообумовленої та взаємозалежної складової суспільства, як його автономний структурний елемент. На основі розробленої матриці взаємозв’язку внутрішньо системних функцій структурних елементів суспільства виділено ті з них, які безпосередньо впливають на технологічну систему та функціонально підпорядковуються її ядру саморозвитку.
Доповнено існуючи методики кількісної оцінки технологічного рівня розвитку національної економіки коефіцієнтом галузевого технологічного рівня і показником технологічного розриву. Виділено причини, які обумовлюють незадовільний стан технологічної системи України та вдосконалено концепцію її реформування.
Annotation
In work by developing theoretical and methodological foundations of knowledge of nature and the detection of functioning of the technological system of national economy and its regulation mechanisms grounded in Ukraine.
Technological system is presented as interconditional interconnection and component-depending society, as its autonomous structural element. Based on the correlation matrix of internally developed system functions of the structural elements of society selected those which directly influence and technological system. functionally subordinate to her core self.
The existent methods of quantitative assessment of the technological level of the national economic rate of sectoral technological level and the rate of technological gap. Highlighted the reasons for the unsatisfactory state of technological system of Ukraine and improved concept of reform.
Актуальність теми дослідження
В сучасних умовах основою стійкого економічного зростання країни та потенціалом для підвищення її суспільного добробуту є наявність ефективного механізму стимулювання господарюючих суб’єктів до технологічних змін на інноваційних принципах. Економічна практика доводить, що рівень розвитку та динамізм національної інноваційної системи – це ключовий фактор, що визначає місце та роль даної економіки у глобальному просторі, можливості її адаптації до досить жорстких вимог міжнародної конкуренції.
Важливою складовою технологічного розвитку економіки є періодична зміна її технологічної структури, в результаті якої відбувається руйнування старих (менш ефективних) технологічних принципів ведення господарської діяльності та становлення нових, більш прогресивних. У свою чергу, технологічні нововведення супроводжуються оновленням суспільних інститутів, зміною співвідношення різних форм власності, соціальних угруповань, еволюцією освіти, науки, культури тощо.
Найбільш яскраво динамізм структурних перетворень проявляється у часи кризових потрясінь. Світова практика з усією очевидністю демонструє, що у певні історичні періоди відбувалися кардинальні структурні зрушення, які призводили структуру суспільства та економіки у відповідність до нових вимог соціально-економічного розвитку. Необхідним компонентом таких структурних зрушень були і технологічні зміни в масштабах окремих галузей, національних та світової економік. При цьому спостерігалася якісна зміна інститутів суспільної координації, які стимулювали технологічні зрушення. Визначальну роль у такі періоди відігравала держава.
Перед подібними викликами знаходиться сьогодні і економіка України. Багато у чому сучасний стан та перспективи розвитку вітчизняної економіки пов’язані з формуванням дієвих механізмів технологічної модернізації, нарощуванням і прискореним впровадженням новітніх досягнень науки і техніки. Без цього розраховувати на високі показники соціально-економічного розвитку та перспективну конкурентоспроможність України у глобальній економіці неможливо. Тому проблеми структурної трансформації економіки, пошуку ефективних механізмів регулювання технологічної структури національної економіки набувають у сучасних умовах особливої актуальності.
Характер і динаміка економічного розвитку, структурні зміни, що супроводжують даний процес, а також техніко-технологічні параметри, які визначають ці зміни знаходилися в центрі уваги таких видатних зарубіжних економістів-теоретиків, як П. Боккара, С. Глазьєв, Г. Досі, М. Калецький, К. Кларк, Л. Клименко, М. Кондратьєв, С. Кузнець, Е. Мандель, К. Маркетті, Г. Менш, С. Меншиков, К. Перес-Перес, М. Портер, Л. Суте, В. Фальцман, К. Фрімен, Й. Шумпетер, Ю. Яковець та інших.
Протягом останніх десятиліть у вітчизняній економічній науці також досить активно проводились дослідження складових техніко-технологічного розвитку економіки, механізмів її інноваційного оновлення. Роботи В. Базилевича, Ю. Бажала, Л. Безчасного, Д. Богині, А. Гальчинського, В. Гейця, С. Дорогунцова, П. Єщенка, І. Єгорова, М.Звєрякова, Б. Кваснюка, О. Лапко, І. Лукінова, І. Макаренка, С. Мочерного, О. Носової, І. Одотюка, Ю. Пахомова, В.Семиноженка, Л. Федулової та багатьох інших дослідників є яскравим свідченням підвищеної уваги науковців до даної проблематики.
Незважаючи на значні досягнення у даному напрямку досліджень, сьогодні ще багато питань залишаються дискусійними і невирішеними. Численні і часто суперечливі спроби з’ясувати причини відставання України за низкою напрямків НТП, визначити фактори інерційності її технологічних структур та відсутності у підприємців стимулів надавати інвестиціям інноваційної спрямованості, все ще не створили адекватного теоретичного та практичного підґрунтя для розвитку вітчизняної економіки на постіндустріальній технологічній основі.
Більшість вітчизняних досліджень, які проводяться в сфері технологічного розвитку, пов’язують останній з необхідністю структурної модернізації національної економіки на основі інновацій. При цьому головна увага зосереджується здебільшого на економічних чинниках стимулювання підприємців до технологічних змін. Однак, подібний вузько економічний підхід не може відобразити всього спектру мотиваційних механізмів інноваційної діяльності, оскільки суттєво звужує систему реальних параметрів поведінки суб’єктів господарювання, які приймають рішення щодо технологічних перспектив свого розвитку.
Останнім часом багато науковців розширює поле економічного аналізу технологічних зрушень, залучаючи до нього й інституціональні складові. Незважаючи на певні позитивні моменти подібного підходу, необхідно констатувати, що комплексне уявлення про взаємозв’язки і взаємозалежності технології з іншими складовими суспільства ще повною мірою не сформовано. Без розуміння впливу на технологічний розвиток культурологічних, інституціональних, демографічних, політичних та інших факторів неможливо як зрозуміти закономірності та рушійні сили зміни технологій, так і розробити дієві заходи регулювання технологічного розвитку.
Окрім того, залишаються дискусійними питання щодо визначення самої сутності технологічної системи національної економіки, закономірностей її оновлення, кількісної та якісної оцінки рівнів технологічного розвитку країн.
Недосконалість методологічного інструментарію дослідження технологічної сфери зумовлює і наявність розбіжностей щодо визначення пріоритетів системного державного впливу на технологічні зміни та напрями і механізми технологічної політики держави. Про це свідчать неефективність численних спроб держави вирішити проблеми технологічного оновлення національної економіки України. Тому необхідність теоретичного обґрунтування здійснюваних реформ у технологічній сфері все ще залишається актуальною.
Мета і завдання дослідження
Метою даної дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних основ пізнання сутності та виявлення закономірностей функціонування технологічної системи національної економіки, а також обґрунтування механізмів її регулювання в Україні.
Відповідно до мети дослідження у процесі виконання роботи були поставлені та вирішені наступні завдання:
- визначено методологічний підхід до дослідження системної ролі технології та технологічних процесів в еволюції суспільства;
- виокремлено технологічну систему у відносно самостійний елемент суспільства, визначено її сутність та функції;
- розроблено моделі економічної та технологічної систем, виділено їх структурні елементи;
- визначено сутність технологічної системи національної економіки та її технологічну структуру;
- розкрито кількісні і якісні ознаки нерівномірності технологічного розвитку та удосконалено методику кількісної оцінки технологічного рівня національної економіки;
- обґрунтовано умови системного державного впливу на технологічні зміни і розглянуто сучасні напрями та інструменти технологічної політики держави;
- виявлено особливості технологічної системи національної економіки України та встановлено тенденції її розвитку;
- розроблено економіко-математичну модель визначення технологічного рівня розвитку національної економіки;
- удосконалено концепцію реформування технологічної системи національної економіки України.
Об’єкт і предмет дослідження
Об’єктом дослідження є сукупність відносин міжсистемного характеру, що виникають з приводу технологічного розвитку суспільства.
Предметом дослідження є технологічна система національної економіки та її регулювання в Україні.
Наукова новизна результатів дослідження
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці нових теоретико-методологічних основ до дослідження технологічної системи національної економіки та її регулювання в Україні. Основні результати, що отримані в результаті дослідження, становлять наукову новизну і виносяться на захист, полягають у наступному:
Вперше:
- виокремлено технологічну систему як відносно автономний структурний елемент суспільства та на основі розробленої матриці взаємозв’язку внутрішньо-системних функцій його структурних елементів виділено ті з них, які впливають на функціонування технологічної системи, а саме: розробка принципів технологічного розвитку (політична система), створення можливостей та форм використання технологічних процесів (економічна система), визначення характеру пануючих технологій та швидкості технологічних змін (демографічна система), встановлення меж використання природних ресурсів та стимулювання розвитку екологічних технологій (екологічна система), забезпечення умов та середовища для технологічного розвитку (інституціональна система), формування стереотипів застосування знань (культура);
- розмежовано категорії «технологічна система суспільства» та «технологічна система національної економіки» та визначено їх сутність. Перша є сукупністю взаємопов’язаних і функціонально впорядкованих знань та вмінь суспільства, за допомогою яких здійснюється вплив на оточуюче середовище з метою пристосування до нього або його перетворення для досягнення наміченого соціального ефекту, друга – сукупністю взаємопов’язаних і функціонально впорядкованих знань та вмінь, носіями яких є економічні суб’єкти національної економіки, щодо способів перетворення економічних ресурсів у життєві блага;
- обґрунтовано категорію «ядро саморозвитку» технологічної системи як сукупність внутрішніх, сутнісних її характеристик (знань та інформації, інтелектуального вміння носіїв знання та відповідних організаційних форм їх поєднання), які складають механізм відтворення та вдосконалення системи на основі революційних або еволюційних принципів;
- запропоновано функціональну модель технологічної системи суспільства, яка ілюструє підпорядкованість функцій її підсистем (модифікація механізмів управління суспільством – для управлінської підсистеми, формування способів перетворення економічних ресурсів у життєві блага – для виробничо-майнової, визначення місця у суспільному поділі праці – для кваліфікаційно-трудової, використання сил природи в технологічних процесах та вплив на потенціал екологічного самовідтворення – для екологічної, стимулювання інституціональних змін – для інституціонального середовища технологічної діяльності, зміна способів взаємодії та спілкування членів суспільства – для технологічної культури) цільовому призначенню технологічної системи – здійсненню впливу на оточуюче середовище з метою пристосування до нього або його перетворення для досягнення наміченого соціального ефекту;
- побудовано економіко-математичну модель залежності між, з одного боку, факторами, що характеризують стан технологічної системи (питома вага валового нагромадження основного капіталу у ВВП, чисельність персональних комп’ютерів на 1000 чол., чисельність користувачів Інтернет на 1000 чол., внутрішні витрати на НДДКР у відсотках до ВВП за ПКС, індекс обсягів валового нагромадження основного капіталу, питома вага машинобудування у загальному обсягу промисловості) та, з іншого, показником галузево-технологічного рівня. На основі отриманої нелінійної функції запропоновано оптимізаційну модель досягнення бажаних параметрів рівня розвитку технологічної системи національної економіки.
Дістали подальшого розвитку:
- структурний аспект аналізу сфер суспільства, за якого запропоновано розглядати структуру відповідної системи як сукупність взаємопов’язаних елементів (підсистем), склад яких включає в себе змістовне ядро свого саморозвитку і функціонально йому підпорядковані елементи всіх інших складових суспільства. Побудовано моделі економічної та технологічної систем, які включають у себе наступні структурні елементи: для економічної системи – економічну культуру, інституціональне середовище економічної діяльності, еколого-ресурсну, техніко-технологічну і споживчо-трудову підсистеми, економічне ядро та управлінську підсистему; для технологічної системи – технологічну культуру, інституціональне середовище технологічної діяльності, еколого-відтворювальну підсистему, технологічне ядро, кваліфікаційно-трудову, виробничо-майнову та управлінську підсистеми;
- методика кількісної оцінки технологічного рівня національної економіки в частині обґрунтування розрахунку коефіцієнта галузево-технологічного рівня та показника технологічного розриву. Коефіцієнт галузево-технологічного рівня враховує оцінку технологічних укладів у технологічній структурі національної економіки та рейтинг галузей за їх питомою вагою у структурі ВВП. Показник технологічного розриву характеризує різницю між максимальним та мінімальним значенням коефіцієнта галузево-технологічного рівня відповідних галузей національної економіки;
- система взаємопов’язаних причин погіршення технологічної структури національної економіки України, а саме: технолого-економічні, інституціональні та політико-управлінські. Технолого-економічні причини на нанорівні характеризуються суперечностями ринкової адаптації населення, не інноваційною поведінкою керівників підприємств, зниженням стимулів до винахідництва та раціоналізації, погіршенням соціального статусу вчених, «втечею умів»; на мікрорівні – існуванням неефективного конкурентного і антиінноваційного середовища господарської діяльності, високим ступенем інноваційних ризиків, недосконалістю ринкової інфраструктури інноваційної діяльності; на макрорівні – різким скороченням державного фінансування НДДКР, відсутністю обґрунтованої структурної політики та ефективної системи державного регулювання НТП, наявністю високих політичних і макроекономічних ризиків; на мегарівні – розривом усталених науково-технічних зв’язків, не інноваційним характером іноземних інвестицій, сировинним характер експорту. Причини інституціонального характеру охоплюють особливості технологічної культури трудових ресурсів вітчизняної економіки, їх готовності до особистісної зміни відповідно до вимог НТП, а також специфіки ведення бізнесу суб’єктами ринкової економіки України, взаємовідносин бізнесу та влади. Причини політико-управлінського характеру відображають рівень готовності інститутів влади ініціювати позитивні зміни у технологічній системі країни та послідовно їх впроваджувати у суспільну практику;
- система показників, яка відображає кількісні та якісні характеристики розвитку технологічної системи національної економіки України. Встановлено її специфічні особливості, що полягають у наявності факторів анти інноваційного спрямування інвестиційних ресурсів, зменшенні питомої ваги інноваційно-активних підприємств з одночасним погіршенням якості структури інноваційних впроваджень, невідповідності сучасним тенденціям секторальної структури вітчизняної економіки, зростанні питомої ваги у структурі промисловості індустріальних і відповідного зменшення частки постіндустріальних технологічних укладів.
Удосконалено:
- визначення категорій «технологічна структура національної економіки» та «технологічний уклад». Технологічна структура національної економіки представлена як багатовимірна категорія, яка в залежності від рівня аналізу технологічних процесів розглядається як співвідношення рівнів знань та вмінь окремих соціалізованих індивідів країни (нанорівень), співвідношення технологічних систем підприємств (організацій) (мікрорівень), співвідношення технологічних систем галузей країни (мезорівень), співвідношення технологічних укладів національної економіки (макрорівень). Технологічний уклад – це виокремлена за ознакою спільної технологічної парадигми сукупність виробничих процесів національної економіки, яка відтворюється на основі однорідності технологічної культури і управління технологічними операціями та застосовуваних економічних ресурсів;
- концепцію реформування технологічної системи України, яка передбачає комплексний вплив держави на її складові: технологічну культуру з метою формування постіндустріального типу мислення населення, інституціональне середовище технологічної діяльності задля закріплення у суспільній свідомості привабливого образу підприємця-новатора, еколого-відтворювальну систему – для стимулювання раціонального використання природних ресурсів та впровадження екологічних технологій, технологічне ядро – з метою стимулювання появи та дифузії нових знань та вмінь, кваліфікаційно-трудову підсистему для створення інфраструктури з підвищення рівня кваліфікації кадрів, виробничо-майнову підсистему – з метою сприяння розвитку інноваційного підприємництва та ефективного конкурентного середовища, управлінську підсистему – для формування дієвого механізму захисту прав на інтелектуальний продукт. Стимулювання технологічного оновлення національної економіки повинно спиратися на синтез загальних та селективних методів із пріоритетом на застосування загальних механізмів державного регулювання економічних процесів.