Анотація
У дисертаційній роботі досліджено теоретико-методологічні та практичні аспекти реструктуризації фінансового сектора. Узагальнено та систематизовано теоретичні підходи щодо визначення філософських категорій «система», «сектор», «сегмент», «елемент». Виокремлено фінансовий сектор як органічну складову фінансової системи. Доведено, що вартість фінансової операції на відміну від фінансового активу є більш достовірною одиницею виміру обсягів фінансового сектора. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення секторної класифікації національної економіки за принципом її поділу на фінансовий та реальний сектори.
Проаналізовано причини та наслідки фінансової кризи, запропоновано напрями реструктуризації фінансового сектора. Акцентовано увагу на ролі держави в політиці реструктуризації фінансового сектора. Окреслено основні тенденції розвитку банківського та небанківського секторів в інших країнах, розкрито здобутки та помилки національної фінансової політики цих країн та можливості адаптації їх досвіду в українських реаліях.
Annotation
The thesis is devoted to the research of theoretical, methodological, practical aspects of the essence, role, allocation, structure of financial sector. The theoretical approaches about such philosophical definitions as «system», «sector», «subsector», «segment», «element» were generalized and systemized. The financial sector was analyzed as a substructure of financial system, approaches about it’s restructuring were elaborated. The formulas of measurement of economic sector’s capacity and appeal were offered, basing on the amount of financial operations, that were made by institutional subjects, but not on their assets.
There was elaborated the proposition about the new view of the system of national accounts, that would have the more complete and detailed information about Ukraine’s economic sectors and the Ukrainian resident’s and nonresident’s activity. The institutional foundations of the Ukrainian financial sector formation were viewed, and also the formation of bank and nonbank financial subsectors, the problems of their development, approaches to the restructuring. Also the trends of foreign financial sectors development was overviewed, described the achievements and mistakes of foreign countries’ national financial policy and possibilities of adaptation of their experience to Ukrainian realities.
Актуальність теми дослідження
Необхідність теоретичного дослідження реструктуризації фінансового сектора в Україні зумовлена низкою факторів. По-перше, світова економічна криза, що охопила більшість країн світу, була спричинена розбалансуванням фінансової сфери. Прискорення науково-технологічних змін, інформаційно-інноваційна революція та утвердження мережених структур, збурення глобалізації та міжнародна лібералізація фінансових ринків радикальним чином вплинули на формування нової економіки, архітектоніку та динаміку якої економічна теорія неспроможна адекватно відобразити.
По-друге, різке збільшення обсягів спекулятивних фінансових операцій, інституційна та функціональна конвергенція функцій банківських інститутів, експансія міжнародних фінансових компаній, бурхливий розвиток небанківських кредитних установ, пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, фінансового лізингу, інструментів страхування вплинули на зміну структури національної та світової фінансових систем.
По-третє, формування фінансового ринку України супроводжується радикальними змінами, які зумовлені невідповідністю ендогенних та екзогенних чинників посткомуністичних трансформацій, наявністю традиційних проблем «нових» ринків та зростанням значимості інституційних чинників, що позначилося на архаїчності та нестійкості національної фінансової архітектури.
Нагальна потреба забезпечення фінансової стабілізації в умовах економічної кризи, з одного боку, та недостатній ступінь теоретико-методологічних засад реструктуризації фінансового сектора України, з другого, зумовлюють актуальність дослідження зазначеної наукової проблеми. Особливо значимим таке дослідження є для України, в якій досить суперечливо відбувається становлення фінансових інститутів.
Аналіз фінансових питань започаткували економісти Р. Гільфердінг, Ф. Кене, К. Маркс, А. Маршал, Дж. С. Міль, Д. Рікардо, А. Сміт, М. Туган-Барановський. Вагомий внесок у теорію функціонування фінансів зробили: Г. Александер, В. Бейлі, З. Боді, Г. Габбард, Р. Мазгрейв, Г. Марковіц, О. Фаворо, М. Фрідмен, Дж. Хікс, У. Шарп та ін.
Серед українських учених, які досліджували проблеми функціонування фінансової системи, можна виокремити праці В. Д. Базилевича, В. Г. Бодрова, О. Д. Василика, О. В. Гаврилюка, А. С. Гальчинського, В. М. Геєця, А. А. Гриценка, А. І. Даниленка, М. І. Диби, В. В. Козюка, В. В. Корнеєва, М. І. Крупки, І. О. Лютого, І. Й. Малого, В. І. Міщенка, А. М. Мороза, В. Є. Новицького, В. М. Опаріна, С. С. Осадця, Д. В. Полозенка, М. І. Савлука, В. Р. Сіденка, Ю. М. Уманціва, В. М. Федосова, І. Я. Чугунова, О. Л. Яременка, С. І. Юрія та ін.
Незважаючи на значний обсяг публікацій із фінансової тематики, на сучасному етапі економічної кризи особливої актуальності набуває проблема визначення адекватної залежності між випереджаючими темпами зростання обсягів фінансового сектора порівняно з реальним. У зв’язку з цим перед економічною теорією постали питання визначення сутності, ступеня розвитку та масштабності складових фінансового сектора.
Унаслідок цього актуалізуються проблеми реструктуризації фінансового сектора в Україні з урахуванням трьох обставин: світовою фінансовою кризою, експансією спекулятивних фінансових операцій та суперечливістю формування фінансового сектора в посткомуністичних країнах. Важливість цілісного дослідження структурної класифікації елементів фінансового сектора в специфічних кризових умовах України зумовили актуальність вибору теми дисертації та логіку викладу її положень.
Мета і завдання дослідження
Метою дослідження є виокремлення та розкриття сутності, структури і функціональної ролі фінансового сектора, визначення його вартісної оцінки та розробка підходів до його реструктуризації задля забезпечення стабільності економічного розвитку України.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
- дослідити еволюцію методологічних засад щодо функціонування фінансової системи в національній економіці, виявити здобутки наукового осмислення процесів її становлення в Україні;
- розкрити зміст і структуру фінансового сектора, його єдність і відмінність порівняно з фінансовою системою;
- дослідити процес формування фінансових інститутів в Україні;
- оцінити співвідношення фінансового та реального секторів економіки;
- проаналізувати вплив динаміки спекулятивних фінансових операцій на виникнення фінансової кризи та на необхідність реструктуризації фінансового сектора;
- узагальнити світовий досвід і показати можливості його використання для оптимізації вітчизняної фінансової структури;
- обґрунтувати предметні пропозиції щодо реструктуризації фінансового сектора в Україні та підтримки фінансових інститутів з метою протидії кризовим явищам;
Об’єкт і предмет дослідження
Об’єктом дослідження є фінансовий сектор національної економіки.
Предметом дослідження є фінансові відносини та інститути, що відображають становлення, функціонування і реструктуризацію фінансового сектора.
Наукова новизна результатів дослідження
Наукова новизна одержаних результатів полягає в плюралістичному теоретико-методологічному дослідженні економічної сутності, тенденцій формування, функціональної ролі та реструктуризації фінансового сектора в умовах економічної нестабільності в Україні.
Найвагомішими теоретичними і практичними результатами, що характеризують наукову новизну дослідження та особистий внесок автора, є такі:
уперше:
- обґрунтовано критерії виокремлення категорії «фінансовий сектор» як відносно відокремленої «підсистеми» фінансової системи, що належить до складних типів систем, з властивими їй цілеспрямованими організуючими ознаками: метою – надання фінансових послуг; формою діяльності – фінансове посередництво; наявністю інституційних одиниць – банків, страхових і фінансових компаній, кредитних спілок, пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, бірж та торгово-інформаційних систем; функціональною мотивацією – отримання доходів завдяки мобілізації заощаджень та управління фінансовими потоками;
- доведено, що вартість економічної операції на відміну від фінансового активу, який нині використовується для обчислення, є більш достовірною одиницею виміру обсягів секторів, фінансового зокрема, і згідно з означеним підходом обґрунтовано нову формулу визначення ступеня розвитку фінансового сектора порівняно з іншими секторами економіки:
де FSE – ступінь розвитку фінансового сектору; Ai – сума укладених операцій в фінансовому секторі; Bj – сума укладених операцій в реальному секторі; i, j –відповідні інституціональні суб’єкти. Застосування такої формули дасть можливість економістам предметніше оцінювати співвідношення між реальним і фінансовим секторами, визначати обсяг фінансових спекуляцій та вірогідність виникнення фінансових криз.
удосконалено:
- систематизацію ознак, згідно з якими автор розкрив функціональну єдність та інституційну відмінність між фінансовим сектором і фінансовою системою національної економіки, яка включає окрім фінансового сектора бюджетну систему та фінансові ринки, що дозволило виокремити й охарактеризувати вплив кожної складової на розвиток економіки;
- визначення таких категорій, як «фінансові послуги», «фінансові посередники», «фінансові активи», «фінансові операції», «фінансові потоки» «фінансові інструменти»; окреслено їх субординацію та інституційну роль у функціонуванні фінансового сектора та його сегментації;
- секторну класифікацію за принципом поділу національної економіки на фінансовий та реальний сектори: до фінансового належать банківські (універсальні, ощадні, іпотечні, клірингові) та небанківські інститути (страхові та фінансові компанії, інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, кредитні спілки, біржі та позабіржові торговельно-інформаційні системи); до реального – сектори нефінансових корпорацій, домашніх господарств, загального державного управління, некомерційних організацій;
набуло подальшого розвитку:
- обґрунтування теоретичних підходів до визначення привабливості та виміру обсягів фінансового сектора і його структурних елементів, на рівні яких запропоновано формулу кількісного виміру з урахуванням обсягу фінансових операцій, здійснених інституційними суб’єктами, а не з обсягу їх активів;
- характеристика деформації дійсної функціональної сутності інститутів фінансового сектора, що виявляється у фетишизації та спекулятивності фінансових операцій, масштаби яких мультиплікативно зростають в умовах глобальної фінансової лібералізації, у відокремленні руху фінансових ресурсів від відтворення реального сектора економіки, в зниженні довіри до фінансового посередництва та виникненні фінансової паніки;
- систематизація чинників загострення внутрішніх суперечностей розвитку фінансового сектора економіки України, що виявилося в кредитній інфляційній експансії банківського сектора та набутті ним «лихварського характеру», нерозвиненості та фіктивності інститутів небанківського фінансового сектора (страхових та фінансовий компаній, кредитних спілок, інститутів спільного інвестування), тим самим призвело до вимивання національного фінансового капіталу та до формування усталеної тіньової системи перерозподілу фінансових ресурсів;
- структурування сучасних суперечностей розвитку фінансового сектора: зростання мобільності капіталу, поява «мильних бульбашок», створення фінансових конгломератів та стратегічних фінансових альянсів банків і страхових компаній, транскордонних фондових бірж та інститутів міжнародного фінансового посередництва, діяльність яких двояко впливає на розвиток фінансового сектора в посткомуністичних країнах: з одного боку, сприяє формуванню нових фінансових інститутів, а з другого – продукує всі неспроможності та вади капіталістичного фінансового посередництва;
- пріоритети регуляторної політики держави щодо реструктуризації фінансового сектора економіки України, серед яких виділяються макроекономічні інструменти фінансової політики, прозорість правових рамок і їх верховенство у прийнятті фінансових рішень, фінансовий інжиніринг, хеджування ризиків, підвищення ролі довіри до фінансових інститутів, реструктуризації кредитної заборгованості, фінансова підтримка та націоналізація фінансових інститутів.