Анотація
Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню питань формування інноваційного підприємництва і організаційно-економічних й інституційних механізмів його розвитку та регулювання в транзитивній економіці. Обґрунтовано теоретико-методологічні та методичні засади дослідження інноваційного підприємництва. Визначені спонукальні мотиви та існуючі суперечності в діяльності підприємця-новатора. Розкрито вплив інноваційного підприємництва на розбудову моделі інноваційного розвитку економіки та аргументовано необхідність його всебічної державної підтримки та стимулювання розвитку. Виявлено чинники активізації інноваційного підприємництва в Україні, у тому числі венчурних підприємств та потужних корпорацій. Визначено шляхи удосконалення державної інноваційної політики та національної інноваційної стратегії.
Annotation
A thesis is devoted to the complex research of innovative entrepreneurship formation and organizational, economic and institutional mechanism of its development and regulation in transitive economy. There had been grounded the theoretic, methodological and methodic principles of innovative entrepreneurship functioning. There had been ascertained incentives and existing antagonisms with the innovative entrepreneur activity. There had been revealed the influence of innovative entrepreneurship upon the growth of economy’s innovation development model and grounded the necessity of its overall state support and stimulation. There had been explored activization factors for innovative entrepreneurship in Ukraine including venture enterprises and powerful corporations. There had been defined the ways for the state innovation policy and national innovative strategy improvement.
Актуальність теми дослідження
Історичний досвід засвідчує, що наука, технології та інновації завжди були вирішальним чинником розвитку суспільства. Але за останні 30-50 років у ринково розвинених країнах інноваційні процеси прискорювалися, набували дедалі більших масштабів. Інноваційна орієнтація підприємницької діяльності, освоєння новітніх досягнень науки і техніки забезпечили суб’єктам господарювання конкурентні переваги, зміцнювали їх ринкові позиції і водночас сприяли економічному розвитку держав, підвищенню рівня та якості життя населення.
Натомість Україна довгий час розвивалась з олігархізованою, надзвичайно енергоємною, енергозалежною і неконкурентоспроможною економікою, та й сьогодні все ще залишається на індустріальній стадії, тоді як промислово розвинені країни давно перейшли до нового – постіндустріального суспільства, в якому на перше місце ставляться знання й інформаційно-телекомунікаційні технології. Саме тому завдання України полягає в тому, щоб, використавши свій науковий потенціал, стати врівень з розвиненими країнами світу, для чого необхідно: значно більше вкладати в людські ресурси, у дослідження і розробку нових технологій; розробляти модель інноваційного економічного розвитку; розвивати інноваційне підприємництво, посилюючи інноваційний характер господарської діяльності.
Існуюча несприйнятливість вітчизняною економікою НТП, зростаюче технологічне відставання від розвинених європейських країн, низька конкурентоспроможність багатьох підприємств і галузей сповільнює також темпи входження України у світове господарство, в межах якого сучасний ринок діє за допомогою нововведень, а інноваційне прискорення є основою його стійкого розвитку. Тому інтеграція у світовий економічний простір вимагає підвищення частки інноваційної продукції та збільшення обсягів надання високотехнологічних послуг.
Отже, проблема формування конкурентоспроможної національної економіки об’єктивно визначає активізацію інноваційної діяльності. Світовий досвід свідчить, що ті країни, які за темпами і якістю економічного зростання, рівнем добробуту громадян прагнуть увійти в число лідерів, повинні бути спроможними сприймати новітні досягнення НТП, ефективно і своєчасно трансформуватися, використовуючи багатофакторне соціально-економічне явище ринкової економіки, як-то підприємництво, зокрема, його специфічний різновид – інноваційне підприємництво.
Методологічні основи дослідження сутності інновації та інноваційної діяльності закладені у працях представників різних наукових шкіл, зокрема, українських економістів – О.Лапко, О.Пампури, М.Туган-Барановського та ін.; російських науковців – Л.Гохберга, П.Завліна, С.Ільєнкової, А.Казанцева, М.Кондратьєва, Л.Мінделі, Ю.Пімошенка, О.Цвєткова та ін.; західних вчених – Г.Барнета, Б. Вундвала, Р.Мюллера, Р.Нельсона, Ф.Ніксона, І.Перлакі, Б.Твісса, К.Фрімена, та ін.
Різнобічним аспектам формування сучасної концепції підприємництва, в тому числі інноваційного, також присвячено багато робіт вітчизняних і зарубіжних економістів. Зокрема, концептуальні засади інноваційного розвитку та питання управління інноваційними процесами висвітлені у публікаціях таких вітчизняних науковців, як: О.Алимов, Н.Гончарова, В.Гринев, М.Дражан, Л.Нейкова, Д.Черваньов, А.Чухно та ін.; російських економістів – Л.Водачек, Н.Іванова, К.Ковальов, Р.Фатхутдінов, і ін. Зв’язок інновацій і підприємництва, мотиваційний механізм та чинники активізації підприємництва досліджуються в наукових роботах українських вчених – В.Базилевича, А.Власової, А.Гальчинського, В.Гейця, Я.Жаліла, А.Кінаха, Н.Краснокутської, В.Семиноженка, В.Сизоненка та ін.; російських економістів – І.Ансоффа, Л.Гурієвої, Д.Кокуріна, В.Кушіліна, В.Мединського, Л.Шаршукової та ін.; західних науковців – С.Брю, П.Верхана, Е.Долана, П.Друкера, Дж.Ліндсея, Ф.Найта, К.Макконнелла, Л.Мізеса, П.Самуельсона, Б.Санто, К.Татеісі, Й.Тюнена, Ф.Хайєка, Й.Шумпетера та ін.
Фінансові та інвестиційні складові розвитку інноваційного підприємництва в контексті ринкової трансформаційної економіки проаналізовані у працях таких вітчизняних економістів як: Л.Антонюк, Ю. Бажал, О.Білоцерківець, З.Варналій, Л.Безчасний, Б.Кваснюк, М.Крупка, І.Лютий, С.Онишко, В.Осецький, М. Павловський, Ю.Пахомов, А.Поручник, Н.Татаренко, та ін. Фактори ризику в інноваційній підприємницькій діяльності досліджуються у наукових публікаціях Б.Берлімера, О.Васюренка, П.Верченка, В.Вітлінського, Дж.Кейнса, С.Наконечного, М.Нойберта, Є.Стоянова, О.Тарана, О.Фінкельштейна, В.Черкасова та ін. Інституціональні підвалини інноваційної діяльності закладені такими науковцями, як М.Вебер, Т.Веблен, П.Козловські, У.Мітчел, Д.Норт, Е.Ріх, Д.Ролз, А.Сен та ін.
Однак, незважаючи на чисельність наукових праць, присвячених проблемам формування і розвитку підприємництва, теоретико-методологічні та практичні аспекти інноваційної підприємницької діяльності у них розглядаються здебільшого фрагментарно.
У вітчизняній науці теорія інноваційного підприємництва також розроблена недостатньо, оскільки ця наукова проблема є відносно новою, складною, різноплановою, стосується багатьох аспектів ринкової трансформації економічної системи. Дослідження інноваційного підприємництва як цілісного об’єкта аналізу, визначення його місця і впливу на еволюцію економічної системи суспільства потребує комплексного системного підходу, який теж поки відсутній, зумовлює проникнення української наукової думки у складну матерію підприємницької діяльності, ґрунтовне вивчення багатьох проблем, пов’язаних з фундаментальними дослідженнями та нововведеннями. До того ж, теорія і практика підприємництва перебувають в постійному розвитку, а тому з часом обов’язково з’являються все нові проблеми, що потребують розв’язання, і виникає необхідність у безперервному оновленні знань з питань становлення і розвитку інноваційного підприємництва.
Складність завдань для дослідників цього напряму полягає у недостатності систематизованого фактологічного та статистичного матеріалу, відсутності напрацювань в економічній науці щодо формування практичних навичок, браку управлінського і виробничого досвіду.
Усвідомлення актуальності, теоретико-практичної значущості поставленої проблеми, нагальності її вирішення й обумовили вибір теми дисертації, її план і структуру, послідовність висвітлення, мету і завдання дослідження.
Мета і завдання дослідження
Метою дисертаційної роботи є наукове дослідження інноваційного підприємництва як категорії економічної теорії і розробка теоретико-методологічних засад підвищення активності інноваційних впроваджень та визначення шляхів і конкретних способів вдосконалення системи стимулів, регуляторів й інструментів механізму підвищення активності інноваційного підприємництва, а також розробка інноваційної стратегії економічного розвитку в умовах транзитивної економічної системи.
Відповідно до цієї мети передбачено розв’язання таких конкретних завдань:
- поглибити, на основі аналізу еволюції наукових поглядів, розуміння сутнісного змісту «інновації» та «інноваційної підприємницької діяльності» як економічних категорій, розкрити їх властивості та відмінність від поняття «нововведення»;
- визначити сутність та проаналізувати структуру інноваційного процесу, характер інноваційних коливань і їх вплив на темпи та часові межі розповсюдження інновації;
- теоретично удосконалити методологічні засади дослідження інноваційного підприємництва і на основі аналізу системи інтересів визначити спонукальні мотиви діяльності підприємця-новатора;
- дослідити нинішній стан, суперечності та тенденції розвитку інноваційної сфери України та визначити конкретні напрями підвищення активності інноваційного підприємництва;
- розкрити місце і роль інноваційного підприємництва в економічній системі суспільства, розбудові моделі інноваційного розвитку, на основі чого аргументувати необхідність всебічної державної його підтримки та стимулювання розвитку;
- обґрунтувати необхідність розбудови в Україні моделі інноваційного розвитку, в якій визначальну роль відіграє інноваційне підприємництво та партнерські відносини держави і підприємницького сектора.
- розкрити особливості становлення і розвитку в Україні основних організаційно-економічних форм інноваційного підприємництва, зокрема, венчурних підприємств та корпорацій, умов та чинників їх активізації;
- проаналізувати наукові підходи щодо розробки на мікро-, мезо- та макрорівні інноваційної стратегії економічного розвитку;
- дослідити основні елементи ринкового механізму регулювання та забезпечення розвитку інноваційного підприємництва;
- розробити модель комплексного управління інноваційними ризиками, у тому числі в умовах венчурної діяльності;
- здійснити аналіз інституціонального середовища інноваційного підприємництва та визначити інституціонально-правові заходи стимулювання розвитку інноваційної підприємницької діяльності;
- обґрунтувати оптимальний варіант інноваційної політики активізації інноваційного підприємництва в Україні, визначити основні шляхи, заходи та пріоритетні напрями її проведення.
Об’єкт і предмет дослідження
Об’єктом дослідження є сукупність соціально-економічних відносин, що виникають між суб’єктами економічної діяльності в процесі формування, функціонування і розвитку інноваційного підприємництва.
Предметом дослідження є тенденції і особливості використання економічних інтересів суб’єктів інноваційної діяльності та методологічні й теоретичні засади формування і розвитку інноваційного підприємництва в транзитивній економіці.
Наукова новизна результатів дослідження
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретико-методологічних та методичних засад функціонування інноваційного підприємництва, його впливу на розбудову моделі інноваційного розвитку економіки, на визначення шляхів удосконалення державної інноваційної політики та формування і реалізацію національної інноваційної стратегії.
Науково обґрунтовані результати дисертації, одержані особисто автором, полягають у наступному:
вперше
- розкрито закономірність тенденції підвищення активності інноваційного підприємництва, зумовлену прогресуючою глобалізацією світової економіки та домінуючою експансією ТНК; доведено, що незважаючи на суперечливість і складність процесу глобалізації та те, що в цьому є небезпека зростання залежності від могутніх міжнародних організацій країн, що допустили відставання у сфері інноваційних технологій (через програш у міжнародній конкуренції за використання фінансових та інтелектуальних ресурсів), єдиним способом протидії негативним тенденціям глобалізації є активізація розвитку інноваційного підприємництва: як засобу адаптації вітчизняної економіки до світового процесу глобалізації; як інструменту підвищення якості життя громадян; як чинника забезпечення економічного зростання, збереження і нарощування інтелектуального потенціалу нації, зміцнення міжнародної конкурентоспроможності країни;
- розроблено в межах системного підходу методологію визначення ефективності та динамічності розвитку інноваційної системи, в основу якої покладено такі основні показники, як розмір залучених на фінансування інноваційних проектів інвестицій, кількість створених у наукомісткій сфері робочих місць, число функціонуючих в країні інноваційних підприємств та обсяг виробленої ними інноваційної продукції, рівень конкурентоспроможності підприємств і їх продукції, розвиненість інноваційної інфраструктури; встановлено, що ефективність інноваційного процесу визначається взаємодією двох сфер інноваційної системи: економічної – в межах якої здійснюється технологічний процес створення інноваційного продукту та налагодження його серійного виробництва, і соціальної – де інновація знаходить споживача, який оцінює її, і звідки необхідна інформація щодо попиту та параметрів інновації передається знову виробникові. При виникненні будь-яких перепон в одній із цих сфер чи напрямів руху інновації інноваційна діяльність затухає;
- запропоновано модель інноваційного розвитку для України, що орієнтована на стимулювання попиту на науково-технічні розробки з боку
споживачів інноваційної продукції, насамперед – підприємницького сектора, дано визначення моделі інноваційного розвитку економіки як сукупності соціально-економічних пріоритетів та схем управління інноваціями, а також якісних і кількісних критеріїв оцінювання ефективності інноваційного розвитку; обґрунтовано пріоритети інноваційного розвитку: випереджаючий розвиток освіти і науки, науково-дослідних робіт і конструкторських розробок, примноження інтелектуального багатства суспільства;
удосконалено
- наукове визначення економічної сутності та змісту категорії «інноваційне підприємництво» як особливого виду економічної діяльності зі створення та управління інноваційним підприємством з метою розробки, впровадження і комерційного використання різного роду інновацій, та специфіки інноваційної діяльності, виходячи з класифікації категорій «інновація» і «нововведення» за призначенням; обґрунтовано, що інновація виступає кінцевим результатом господарської діяльності суб’єкта, а нововведення засобом створення інноваційної або традиційної продукції та доведено, що інноваційною є діяльність, під час якої розробляється і реалізується інновація, а не в процесі якої придбане нововведення застосовується для виробництва традиційних товарів і послуг;
- формулювання економічної сутності «інновації» як результату втілення чи матеріалізації новаторської ідеї у певній предметній субстанції (продукті, технології, засобі чи послузі, яким притаманні нові споживчі властивості), реалізація якої передбачає зміну усталених способів діяльності суб’єкта; визначено основні джерела продукування новаторської ідеї – інформацію і знання, що становлять продукт інтелектуальної діяльності, без яких будь-який задум не бути практично реалізованим, перетвореним на інновацію; доведено, що основною причиною нерівномірності здійснення інноваційного процесу (процесу трансформування наукових знань в інновацію) є тип створюваної інновації та попит, який формується на етапах дифузії та панування інновації на ринку, що треба врахувати при виборі методів управління інноваційним процесом та організації інноваційної підприємницької діяльності;
- обґрунтування нерозривності підприємництва й інновацій, адже, з одного боку – аналіз різноманітних ринкових можливостей втілення новаторських ідей та інновацій є характеристикою найважливішої функції підприємництва, а з іншого – інновації в умовах конкурентного ринкового середовища виступають основним засобом забезпечення стабільності економічного розвитку підприємств, сприяють динамічним та прогресивним структурним перетворенням і загалом переходу економічної системи на вищий рівень рівноваги, та аргументування необхідності державної підтримки і стимулювання розвитку інноваційного підприємництва, оскільки більшість кінцевих результатів фундаментальних наукових досліджень не мають практичного виходу та часто зорієнтовані не стільки на економічний, як на соціальний ефект (приміром, науково-технічні дослідження у сфері охорони здоров’я, міського господарства тощо), та у зв’язку з нерозвиненістю в Україні економічної конкуренції в науково-технічній сфері, що обмежує ринок
інноваційної продукції;
набуло подальшого розвитку
- визначення основних умов активізації інноваційного підприємництва в Україні, серед яких (1) забезпечення фінансування інноваційного процесу, (2) підготовка інноваційних менеджерів на рівні вимог сучасного ринку, (3) створення інноваційного середовища поширення нововведень, що передбачає підвищення ефективності інвестиційної діяльності комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, їх зацікавленості у довгостроковому кредитуванні, (4) залучення вітчизняних та іноземних інвестицій у високотехнологічні галузі економіки та на модернізацію підприємств, (5) становлення високорозвиненого фондового ринку, (6) розвиток венчурного підприємництва та потужних корпорацій, (7) формування розгалуженої інноваційної інфраструктури;
- обґрунтування основних вимог до підприємця-новатора чи сучасного інноваційного менеджера, який повинен бути не лише повноправним учасником дослідницьких робіт і організатором виробничого процесу, управляти розробкою та втіленням інновації, але й виконувати додаткову функцію – забезпечення збуту інноваційного продукту, що потребує вміння управляти соціальними та психологічними аспектами інновації, прогнозувати ринкові потреби на інноваційну продукцію та пристосовувати її до вимог споживача;
- визначення інституціонально-правових заходів формування моделі інноваційного розвитку економіки України; обґрунтування необхідності реформування системи оподаткування інноваційної діяльності та запровадження пільг для венчурного підприємництва, зокрема, запропоновано здійснити експертизу ряду прийнятих актів і рішень, що регулюють інноваційну діяльність, та внести зміни до податкового й амортизаційного законодавства, розробити закон про корпорації і запровадити комплекс заходів із захисту інтелектуальної власності;
- розробка індикативної моделі комплексного управління інноваційними ризиками, яка передбачає поетапне застосування певних дій, спрямованих на оцінювання ймовірності настання тієї чи іншої ризикової події, і визначення розміру можливих втрат від ризиків, а також корегування методів та шляхів нейтралізації інноваційних ризиків з тим, щоб забезпечити ефективне управління інноваційним процесом і досягнення мети підприємства;
- окреслення шляхів, заходів та пріоритетів дієвої інноваційної політики української держави, спрямованої на створення соціально-економічних, організаційних і правових умов розвитку інноваційної діяльності та впровадження сучасних екологічночистих і ресурсоощадних технологій. Зокрема, обґрунтовано доцільність реалізації інноваційної політики «технологічного поштовху», що передбачає, опираючись на стратегію «лазерного променя», пряму участь держави у розв’язанні назрілих науково-технічних проблем і здійсненні капіталовкладень, з поступовим створенням передумов для переходу до варіанту політики, при якому інноваційний розвиток здебільшого забезпечуватиме власне ринковий механізм, та доведено, що уряд повинен підтримувати насамперед ті інноваційні проекти, за якими Україна лідирує, та базисні інновації, які ґрунтуються на значущих винаходах, що формують ядро п’ятої інноваційної хвилі.
