У дисертаційній роботі проведено комплексне вивчення інституту освіти в умовах ринкової трансформації суспільства.
Розкрито зміст і особливості функціонування соціально-економічного інституту освіти в трансформаційній економіці, що зумовила інституціональні зміни в нормах, стандартах і функціях, напрямах взаємодії основних суб’єктів освітнього процесу, проявом якого є розвиток інституціональних освітніх форм: приватна, корпоративна, дистанційна, безперервна.
Розкрито особливу роль трансакційних витрат освітньої діяльності, проаналізовано явище опортуністичної поведінки суб’єктів освітнього процесу як результат мінімізації трансакційних витрат. Обґрунтовано тенденції розвитку інституціональних освітніх форм в умовах фундаментальної соціально-економічної трансформації, глобалізації, що актуалізує функції збереження й адаптації фундаментальної соціальної інформації, об’єктивно підвищує соціальний статус освіти.
Complex study of the institution of education under conditions of market transformation of society has been done in the thesis.
There were revealed the content and peculiarities of functioning of socio-economic institution of education in transformation economy which caused institutional changes in norms, standards and functions, directions of interaction of basic subjects of educational process, manifestation of which is the development of institutional educational forms: private, corporate, distance, continuous ones.
The special role of transaction outlays of educational activity has been revealed, the phenomenon of opportunistic behavior of subjects of educational process as the result of minimization of transaction outlays has been analyzed. There have been substantiated the tendencies of development of institutional educational forms under conditions of fundamental socio-economic transformation, globalization which causes actualization of the functions of saving and adaptation of fundamental social information, raises the social status of education in an objective way.
Трансформація планового господарства у ринкове супроводжується змінами в інституціональній структурі суспільства. Важливою особливістю трансформаційного періоду є інверсійний характер перетворень, що спостерігаються у змінах параметрів як на макроекономічному (інфляція, безробіття, сукупний попит, ставка відсотка), так і на мікроекономічному рівні (взаємодія виробників і домогосподарств).
Інститут освіти, незважаючи на характерну для нього консервативність, схильний до глибоких інституціональних змін. На тлі соціалізації економіки найважливішими функціями освіти є соціалізація особистості та інвестування в інтелектуальний людський капітал. Освіта виступає засобом формування навичок, нагромадження знань і вмінь для адаптації в умовах ринкової нестабільності, раціональної економічної поведінки, розвитку як конкурентних переваг окремої особистості, так і конкурентоспроможності нації, держави в цілому.
Інститути будь-якого рівня включають в явному або прихованому вигляді процес навчання. Це знаходить прояв у формуванні відносин підпорядкування суб’єктів, нав’язуванні певних правил, критеріїв, інституціональних обмежень і заборон. Тому в широкому розумінні освітня діяльність є одним із базових елементів інституціонального устрою господарської системи. Це означає, що процеси функціонування й розвитку суспільства прямо або приховано виступають як процес функціонування інституту освіти. Будь-які технічні зміни або інновації ґрунтуються на попередньому навчанні та перебувають у прямій залежності від особливостей інституту освіти.
Таким чином, потенційні можливості безлічі альтернативних відкриттів залежать від того, яким чином люди навчаються, тобто безпосередньо від організації процесу навчання, а отже, від інституту освіти в цілому. Тому сьогодні в умовах інформаційного простору особлива роль у розвитку держави й зростанні її конкурентоспроможності на світовому ринку в умовах глобалізації відводиться інституту освіти, що зумовлює потенційні можливості розвитку держави.
Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні основних тенденцій трансформації інституту освіти, визначенні його соціально економічних функцій і специфіки взаємодії з іншими економічними суб’єктами, виявленні напрямків використання економічного потенціалу інституціональних форм освітньої діяльності для забезпечення макроекономічної рівноваги, стабілізації суспільства, досягнення стійкого економічного зростання в умовах транзитивної економіки. Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:
- уточнити на основі аналізу еволюції інституту освіти як соціально економічного явища та його відображення у працях вітчизняних і зарубіжних економістів зміст поняття «інститут освіти», його місце й функції в ринковій економіці;
- виявити особливості реалізації основоположн их функцій інституту освіти в умовах перехідної економіки;
- визначити передумови формування й особливості функціонування інституціональних освітніх форм;
- розкрити стабілізаційну й координаційну функції інституту освіти в умовах інституціональних перетворень визначити роль інституту освіти в забезпеченні макроекономічної рівноваги і стійкого економічного зростання в господарській системі перехідного типу;
- виявити основні адаптаційні стратегії інституту освіти й розкрити їх вплив на формування та розвиток осв ітньої системи в умовах ринкової трансформації;
- розкрити значення та роль інституту освіти у формуванні інтелектуального людського капіталу, визначити його вплив на конкурентоспроможність національної економіки;
- виявити значення й роль трансакційних витрат освітньої діяльності.
Об’єктом дослідження є інституціональні форми освітньої діяльності в системі економічних відносин в умовах ринкової і трансформаційної економіки.
Предмет дослідження система економічних відносин , що формується у процесі розвитку й функціонування інституціональних форм освітньої діяльності при перехідній економіці, їх роль у забезпеченні макроекономічної рівноваги та стійкого економічного
зростання, а також у стабілізації суспільства в період трансформації.
Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто здобувачем, полягає в тому, що
вперше:
- запропоновано трактування освіти як економічного інституту, що регулює процес виробництва, обміну й розподілу освітнього продукту, який є сукупністю спеціальної інформації, знань, умінь і навичок, одержуваних споживачем у процесі реалізації освітньої послуги;
- розкрито особливу роль трансакційних витрат освітньої діяльності, яка полягає в єдності їх універсальних ринкових основ і особливій ролі інформаційної асиметрії учасників цієї діяльності, що породжує специфічну систему інститутів освітньої системи як легітимну фіксацію повноважень і відповідальності виробників та споживачів освітніх послуг;
- запропоновано класифікацію видів опортуністичної поведінки за суб’єктами освітньої діяльності (ВНЗ, держава, фірма, споживач-одержувач) і розкрито зміст формальних і неформальних інститутів, що регулюють і обмежують опортуністичну поведінку (державне ліцензування й акредитація, участь фірм та інвесторів у фінансуванні, формальні й неформальні інститути внутрішнього контролю);
набули подальшого розвитку:
- виявлення особливості функціонування інституту освіти в умовах монополістичної конкуренції, що детермінують суперечливий взаємозв’язок ринкових та інституціональних критеріїв ефективності;
- систематизація факторів впливу взаємозалежності рівня розвитку освіти й національної конкурентоспроможності на виробництво ВВП;
- визначення інституціональних наслідків впливу на освітню систему інформаційних технологій і глобальних освітніх стандартів, що проявляються як суперечності між глобальним ринком освітніх послуг і переважно національними регуляторами. Частковим розв’язанням цієї суперечності служать транснаціональні інтеґраційні інститути (наприклад, система стандартів Болонського процесу) і внутрішні інституціональні новації освітньої діяльності (безперервна, корпоративна, дистанційна освіта);
- обґрунтування тенденцій розвитку інституціональних освітніх форм в умовах докорінної соціально-економічної трансформації, що актуалізує функції збереження й адаптації соціально важливої інформації, об’єктивно підвищує суспільний статус освіти;
- інституціональна складова ринково-конкурентного позиціювання освіти як галузі економіки й постачальникам послуг, що призводить освітні установи до конкурентного тиску з боку інших суб’єктів ринку.