У дисертаційній роботі розкрито і теоретично обґрунтовано процес трансформації як вид самоорганізації соціуму, який проявляється у формі інституціонально-економічної кризи в умовах украй нерівноважного стану економіки в контексті розвитку соціально-економічної системи.
Для вирішення поставленого завдання сформульовано концепцію і побудовано модель самоорганізації та розвитку соціально-економічної системи, де розвиток розглядається як процес підвищення стійкості системи до впливу зовнішнього середовища на основі збільшення кількості організації системи через нагромадження економічної ефективності.
Нагромадження економічної ефективності відбувається за допомогою самоорганізації у вигляді формування і реалізації оптимальної макроекономічної політики, де інституціональним механізмом є політична система, яка генерує і вводить до економічної системи нову управлінську інформацію у формі макроекономічної політики.
Формування ефективної політичної системи у вигляді парламентської республіки з двопартійною системою, виборами на партійній основі та легітимною опозицією є необхідною інституціональною умовою стратегії економічного зростання і сталого розвитку України.
The thesis studies and theoretically substantiates the process of transformation as a type of self-organization of the socium. In the context of development of a social economic system this process is displayed as an institutional and economic crisis in conditions of extremely non-equilibrium state of economy.
To solve this task the author has formulated the concept and built the model of self-organization and development of a social economic system where the development is considered as a process of increasing system stability to environmental effect based on raising quantity of organization by accumulating economic activity.
The process of accumulating economic activity goes through the process of self-organization by way of forming as well as implementing optimal macroeconomic policy with a political system to serve as an institutional mechanism. This mechanism generates and introduces new managerial information (macroeconomic policy) into a system.
The required institutional condition for an economic growth strategy and stable development of Ukraine consists in developing an efficient political system as a parliamentary republic with a two-party system, elections on a party basis and legitimate opposition.
Необхідність фундаментального теоретичного обґрунтування стратегії економічного зростання і сталого розвитку зумовлена повною самостійністю України в її здійсненні в умовах трансформації після 1991 р. і відсутністю будь-якого політичного досвіду й теоретичних знань у розв’язанні таких завдань. Сучасна економічна теорія виявилася неспроможною пояснити причини походження і розкрити механізм реалізації процесу трансформації.
Подолання економічних проблем трансформаційного періоду вимагає від суспільства формування стратегії економічного зростання і сталого розвитку, яка має базуватися на нових теоретичних і методологічних принципах і підходах, з урахуванням не тільки макроекономічних факторів, а й інституціональних умов, спрямованих на формування середовища, яке дозволить вийти з системної, інституціональної кризи і реалізувати національний економічний потенціал. Відштовхуючись від оцінки трансформації як інституціонально-економічної кризи, ми розглядаємо відповідні розділи економічної теорії.
В економічній теорії сформувалося декілька напрямів, які вивчають кризові явища: теорія економічних циклів, теорія економічної динаміки, теорія економічного розвитку. Найбільш вагомим є внесок таких учених: А.Афталіона, О. Богданова, К.Вікселя, Г.Касселя, Дж. Кларка, М.Кондратьєва, С.Кузнєца, К.Маркса, У.Мітчелла, А.Пігу, М.Туган-Барановського, Е.Хансена, Р.Харрода, А.Шпітгофа, Й.Шумпетера. У своїх працях вони всебічно вивчали процес розвитку суспільства і кризу як його частину. Проте ними були недостатньо розглянуті три фундаментальні проблеми: причини і механізми розвитку суспільства; інституціональні кризи як украй нерівноважні стани суспільства; роль політичної системи у суспільному розвитку.
К.Маркс зробив найзначніший внесок у розв’язання проблеми розвитку суспільства. На думку Й.Шумпетера, його теорія була статичною за своєю суттю. Він не розкрив динаміку суспільного розвитку. Й.Шумпетера показав, що процес переходу суспільства від кризи до стану депресії і потім до економічного зростання прямо пов’язаний з груповою взаємодією людей в умовах кризи, де відбуваються руйнування старих форм організації використання обмежених ресурсів суспільства і кластерне формування нових, ефективніших форм. Разом з тим Й.Шумпетер не брав до уваги інституціональну складову кризи і роль політичної системи суспільства у процесі розвитку.
Інституціональна складова розвитку суспільства розглянута на засадах інституціонально-економічної теорії у працях Д.Бьюкенена, Т.Веблена, Дж.Гелбрейта, Дж.Гобсона, У.Мітчелла, Д.Норта, Г.Таллока та ін. Цей напрям також не кваліфікував інституціонально-економічні кризи як украй нерівноважний стан суспільства.
Істотний вклад у вирішення проблеми теоретичного пояснення інституціонально-економічної кризи зробив Д.Бьюкенен. Він розкрив суть взаємодії політичної та економічної систем суспільства і показав залежність ефективності макроекономічних рішень, що приймаються, від типу політичного устрою суспільства. Проте Бьюкенен не розглядав динаміку суспільного розвитку, зосередившись лише на механізмі вироблення і реалізації рішень, тобто на механізмі його функціонування.
Групові взаємодії людей за умов кризи, які спричиняють утворення нових, ефективних форм організації обмежених ресурсів, показані Й.Шумпетером, у сучасній науковій думці позначено як процес самоорганізації соціуму. Саме процес самоорганізації є маловивченим елементом у теорії розвитку соціально-економічної системи.
Феномен самоорганізації у сучасній економічній теорії розглядався такими зарубіжними вченими, як Б.Ле Барон, К.Ерроу, П.Кругман, М.Людовико, А.Хірчман, Дж.Холланд, Д.Фрідман, та ін. Проте у свої працях вони недостатньо широко характеризують зв’язок самоорганізації з процесом розвитку і не враховують роль політичного устрою в механізмі самоорганізації суспільної системи.
Значний внесок у розробку теоретичних аспектів процесу трансформації зробили українські та російські вчені. Серед українських науковців особливо слід відзначити Ю.Бажала, Л.Возну, В.Гейця, В. Дементьєва, Б.Кваснюка, К.Ковальчука, В.Кузьменка, І.Лукінова, В.Лебєдєву, В.Сіденка, В.Тарасевича, Л.Шинкарук, А.Чухна та ін. У своїх працях вони, в основному, здійснили постановку мікро- та макроекономічних проблем трансформаційного періоду і окреслили шляхи їх вирішення виходячи з уже наявних в економічній теорії методів.
У Росії даною проблематикою займаються такі вчені, як Л.Абалкін, С.Глазьєв, Ю.Гусаров, Р.Євстигнєєв, С.Кірдіна, В.Клінов, В.Маєвський, О.Нестеренко, М.Петров, С.Румянцева, О.Риженков, Ю.Яковець. Їх праці здебільшого присвячені економічній складовій розвитку суспільства. Проте процес розвитку не ув’язується з інституціонально-економічною кризою; економічна складова кризи розглядається поза взаємозв’язком з розвитком політичної системи, змінами основних інститутів суспільства.
Таким чином, сучасна економічна теорія як об’єкт свого дослідження розглядає нерівноважні стани – кризи (як фази економічного циклу) і не розглядає вкрай нерівноважні стани економіки. У сучасному викладі економічної теорії відсутній аналіз інституціональних криз, які виникають у середовищі вкрай нерівноважних станів економіки. Відсутня концепція виходу суспільної системи з украй нерівноважного стану інституціонально-економічної кризи – трансформації і переходу у стан економічного зростання. Не розроблено теорію , яка об’єднала би вирішення викладених теоретичних проблем і, таким чином, дала би ключ до аналізу інституціонально-економічної кризи – трансформаційного процесу.
Існує необхідність у формуванні концепції суспільного розвитку, яка має ув’язувати у завершену теоретичну форму причини, що породжують економічний розвиток, самоорганізацію і процес трансформації.
Теорія розвитку і самоорганізації суспільства повинна стати інструментом та теоретичною базою формування інституціональних умов стратегії економічного зростання і сталого розвитку України.
Метою дисертації є теоретичне обґрунтування трансформації як виду самоорганізації соціуму, що виникає у процесі розвитку соціально-економічної системи.
Досягнення мети роботи передбачає розв’язання таких завдань:
- узагальнити результати наукової думки у таких розділах економічної теорії, як теорія економічного розвитку, теорія економічної динаміки, теорія економічних циклів, інституціонально-економічна теорія, а також сучасних напрацювань у сфері самоорганізації складних систем;
- сформулювати і обґрунтувати основні закономірності розвитку складних суспільних систем і принципи формування нових структур сталого функціонування в процесі розвитку соціально-економічної системи;
- обґрунтувати процес соціально-економічного розвитку як коеволюційний розвиток економічної та політичної систем у їх взаємозв’язку;
- розкрити роль політичної системи як інституту в процесі самоорганізації суспільної системи;
- розкрити роль самоорганізації як інституціонального механізму розвитку соціально-економічної системи;
- показати залежність між сталістю економічного розвитку, який базується на підтриманні темпів економічного зростання, і типом політичної системи;
- розробити концепцію самоорганізації та розвитку соціально-економічної системи;
- розробити вербально-логічну модель самоорганізації та розвитку соціально-економічної системи;
- проаналізувати умови стратегії економічного зростання і сталого розвитку України;
- розробити практичні рекомендації з формування інституціональних умов стратегії економічного зростання України.
Об’єктом дослідження є процес розвитку складної соціально-економічної системи.
Предметом дослідження є самоорганізація соціально-економічної системи як інституціональний механізм її розвитку.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому.
Уперше:
- розроблено концепцію, об’єктом якої є розвиток суспільної системи,яка складається з двох взаємодіючих підсистем – економічної та політичної, де розвиток розглядається як процес підвищення стійкості соціально-економічної системи до впливу зовнішнього середовища, що базується на акумулюванні економічної ефективності на тривалому проміжку часу;
- визначено, що сталість розвитку, який розглядається як зміна станів системи і процес нагромадження ефективності, має граничне значення для кожного стану, досягнувши якого кількість нагромадженої ефективності перерозподіляється в дезорганізацію наступного стану системи. При цьому процес перерозподілу, за наявності ефективного політичного устрою, відбувається у вигляді криз у межах економічного циклу; в разі неефективного політичного устрою – у вигляді інституціонально-економічної кризи (трансформації), яка, у свою чергу, реструктуризуючи інститути суспільства, приводить до підвищення ефективності політичної системи і суспільства у цілому, посилюючи, таким чином, його сталість у процесі розвитку;
- встановлено таку властивість суспільної системи, як самоорганізація, яка слугує механізмом реалізації сталого розвитку на основі генерування і введення до системи управлінської інформації, спрямованої на підвищення рівня організованості всієї суспільної системи в умовах впливу зовнішнього середовища: позитивного тренду зростання населення та обмеженості ресурсів;
- визначено політичну систему як соціальний інститут механізму самоорганізації суспільства, який генерує і вводить до економічної системи управлінську інформацію у вигляді макроекономічної політики та формує умови сталого соціально-економічного розвитку.
Набула подальшого розвитку:
- модель самоорганізації та розвитку суспільної системи, що розкриває сутність соціально-економічного розвитку як процесу підвищення рівня організації системи засобами генерування і введення до системи інформації на основі механізму самоорганізації.
Удосконалено:
- стратегію економічного зростання і сталого розвитку України щодо обґрунтування необхідності формування інституціональних умов у формі парламентської республіки з двопартійною системою, виборами на партійній основі та легітимною опозицією.