Дисертація присвячена дослідженню природи походження, сутності й ролі відносин нагромадження і споживання соціального капіталу, формування неформального економічного інституту координації соціальної взаємодії суб’єктів господарювання. Соціальний капітал розглядається як ресурс максимізації корисності за рахунок довіри і взаємності партнерських зобов’язань. Проаналізовано стан, причини і наслідки соціальної трансформації економічної системи під впливом інституціональних змін. Обгрунтовано методологію виділення та визначення властивостей соціального капіталу як структурного елементу нематеріального капіталу. Встановлено сферу створення, запропоновано механізм споживання і відтворювання соціального капіталу. Розроблено концептуальні засади теорії соціального капіталу як складової частини інституціональної економічної теорії.
The present doctorate thesis is devoted to research of the origin, essence and role of relations of the social capital accumulation and consumption, formation of the informal institute for coordination of economic entities social cooperation. Condition, causes and consequences of the economic system social transformation-taking place under the influence of institutional changes have been analyzed in the given thesis.
The author has grounded the methodology of singling out and determining the characteristics of the social capital as a structural element of the non-material capital, defined the sphere of creation, suggested the mechanism of consumption and reproduction. The conceptual basis of the social capital as a constituent part of the institutional economic theory has also been developed.
Адаптація української економіки до ринкових відносин відбувається на тлі соціалізації економічних відносин, становлення нових інститутів громадянського суспільства. Усвідомлення особливостей і масштабу інституціональних змін, які постають, диктує необхідність розробки іншої моделі поведінки економічних агентів, змінює мету і принципи їхньої взаємодії. Цивілізовані правила і норми набувають першорядного значення, оскільки детермінують подальший економічний розвиток нації.
Однак досвід вітчизняних перетворень свідчить про складність, суперечливість і низьку результативність соціальної трансформації, що відбувається. Спонтанне освоєння ринкових норм взаємодії не сприяє консолідації суспільства, навпаки, супроводжується розчаруванням людей у політиці реформ. Девальвація соціального капіталу, низький рівень довіри до політичних, державних і економічних інститутів наочно свідчать про це.
Невідповідність між прикладним і теоретичним знаннями про соціальний капітал обумовила різнобічний дослідницький інтерес до нового поняття у світовій і вітчизняній науці. Вирішити наукову задачу тільки традиційними методами економічної теорії неможливо. Доцільно використовувати міждисциплінарний підхід, розробляти нові суспільствознавчі теорії, однією з яких може стати теорія соціального капіталу суспільства.
Класики світової соціології – М. Вебер, Т. Веблен, Е. Дюркгейм, Ф. Теніс першими дали пояснення трансформації індивідуальної довіри людини в «упредметнену довіру» окремого співтовариства. На історичне значення та національні особливості соціального капіталу вказують відомі аналітики Р. Патнем, Ф. Фукуяма. Представники сучасної економічної соціології П. Бурдьє, Дж. Коулман, Р. Інглехарт, Г. Лурі, В. Іноземцев, В. Радаєв, П. Шихірєв розглядають немонетарну мотивацію та неформальні інституційні практики як важливі ресурси соціальної взаємодії економічних агентів.
Теорії і методології розвитку економічної системи присвячені наукові праці вчених різних економічних шкіл: М. Алле, Г. Бекера, Д. Белла, М. Блауга, Дж. Бьюкенена, О. Вільямсона, Дж. К. Гелбрейта, Л. Ерхарда, М. Кастельса, Р. Коуза, К. Маркса, Д. Норта, В. Ойкена, А. Ослунда, Ф. Хайєка, Д. Ходжсона, Й. Шумпетера. Протиріччя, сутність та інституціональну динаміку транзитивної економічної системи досліджують російські та українські вчені А. Аузан, С. Архієреєв, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гриценко, В. Дементьєв, Л. Дмитриченко, М. Звєряков, Р. Капелюшников, Б. Кваснюк, І. Малий, Р. Нуреєв, А. Олійник, Ю. Пахомов, А. Покритан, О. Сухарєв, В. Тарасевич, А. Чаусовський, М. Чумаченко, А. Чухно, А. Шастітко, О. Яременко.
У визнання і становлення нової економічної науки – соціальна економіка – істотний внесок зробили вітчизняні вчені Д. Богиня, В. Єременко, Г. Задорожний, Ю. Зайцев, Г. Тарасенко, С. Тютюнникова, А. Ягідка. Розробка теоретико-методологічних засад актуального наукового напрямку передбачає дослідження проблематики соціального капіталу.
Проте на сьогодні не вироблено єдиної точки зору щодо визначення сутності та функцій соціального капіталу як багатофакторного ресурсу нації. Проблема залишається дискусійною, переважають політичні і соціологічні підходи щодо предмета обговорення. Але ситуація поступово змінюється. Обґрунтування політекономічного аспекту соціального капіталу вже знайшло відображення в публікаціях М. Гуревічова, О. Грішнової, Е. де Сото, Л. Стрельнікової, А. Шадріна. Розкриття феномену соціального капіталу потребує створення відповідного напрямку економічної теорії, що визначає актуальність теми дослідження, його мету і завдання.
Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад соціального капіталу як нового соціоекономічного інституту суспільства, що вирішує актуальну наукову проблему інституціоналізації взаємодії економічних агентів в умовах трансформації економічної системи України.
Для досягнення мети в дисертації поставлено і вирішено такі задачі:
- визначено сутність сучасної економічної системи, складено типологію структурних елементів, проведено порівняльний аналіз її типів;
- визначено сутність соціального середовища, структуровано поняття, проаналізовано причини і наслідки соціальної трансформації економічної системи під впливом інституціональних змін;
- проаналізовано суспільне виробництво з позиції співвідношення його матеріальної і нематеріальної складових з наступним виділенням духовного виробництва і структуруванням його елементів;
- обґрунтовано методологію виділення в структурі сукупного суспільного капіталу групи нематеріальних капіталів, визначено їхні властивості й ознаки, у тому числі і соціального капіталу;
- з’ясовано механізм формування гуманітарного капіталу суспільства і створення відповідної до його функцій гуманітарної інфраструктури;
- досліджено природу походження, сутність, функції та форми нагромадження і споживання соціального капіталу як інституціонального ресурсу суспільства;
- визначено типологію соціальних інститутів, що регламентують взаємодію економічних агентів;
- виділено ознаки і властивості неформальних інститутів і проаналізовано їхній вплив на економічну поведінку агентів;
- розроблено засади теорії соціального капіталу як складової частини інституціональної економічної теорії;
- обґрунтовано теоретичну і прикладну цінність використання соціального капіталу як соціоекономічного інституту підвищення добробуту нації.
Об’єктом дослідження є процеси інституціоналізації та соціалізації взаємодії економічних агентів в умовах трансформації економічної системи України, які обумовлюють зміну типу соціально-економічних відносин.
Предмет дослідження є теоретико-методологічні засади механізму нагромадження і споживання соціального капіталу як інституціонального ресурсу в умовах трансформації економічної системи суспільства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці актуальної проблеми, важливої для розвитку економічної науки – створення теоретико-методологічних засад соціального капіталу як соціоекономічного інституту в умовах трансформації економічної системи України. Основними результатами дослідження, що є особистим внеском автора та складають наукову новизну, вважаються:
вперше:
- розроблена економічна теорія соціального капіталу: обґрунтовано генезис, сутність і функції соціального капіталу як інституту координації взаємодії економічних агентів, побудованої на взаємності зобов’язань, спільних цінностях, наявності протилежних економічних інтересів. Доведено, що соціальний капітал – це специфічні обмеження і переваги неформального характеру, які забезпечують взаємодію економічних агентів за методологічним принципом «довіра – зобов’язання без санкцій». Це дозволяє: для науки збільшити можливості теоретичного економічного аналізу, поширити предмет економічної теорії; для практики – пропонувати модель економічної поведінки, яка враховує соціальні норми та зменшує трансакційні витрати агентів;
- визначено джерело соціального капіталу – це соціальне середовище, встановлено роль економічної системи і соціальної сфери в його побудові, виявлено закони структури, функціонування і розвитку соціального середовища. Розкрито зміст соціальної трансформації економічної системи та запропоновано чотирьохсекторну структурну модель національної економіки, яка забезпечує стратегію розвитку, адекватну сучасним соціальним вимогам;
висунуто й обґрунтовано наукову гіпотезу, а саме: сферою створення соціального капіталу є духовне виробництво як ключовий компонент сучасного нематеріального виробництва. Це дало змогу структурувати та описати елементи духовного виробництва: галузі, працю, продукт; - обґрунтовано, що соціальний капітал є структурним елементом нематеріального капіталу, який поєднує людський, інтелектуальний, культурний, символічний, інституціональний види капіталів, забезпечує формування гуманітарного капіталу суспільства. Теоретичне положення надає змогу трактувати капіталізацію соціальної сфери як становлення гуманітарного капіталу суспільства та представити технологію його створення як процес послідовної акумуляції одного виду нематеріального капіталу іншим;
- визначено, що потенціал соціального капіталу існує у формі мережі соціальних зв’язків, встановлення яких на рівні суспільства (макрорівень) сприяє досягненню суспільного добробуту; на рівні підприємства, фірми (мікро рівень) забезпечує власникам додатковий доход і соціальний розвиток; на рівні індивідуума (нанорівень) – специфікує права й обов’язки учасника конкретного співтовариства;
- встановлено, що соціальний капітал як економічний інститут виступає неформальним компонентом соціального зв’язку, формує його якість, забезпечує взаємодію агентів шляхом реалізації своїх властивостей, чим сприяє досягненню економічного результату. Тим самим підтверджується субсидіарна роль соціального капіталу, що дозволяє економічним агентам за допомогою «упредметненої довіри» дотримуватися формальних правил і норм соціальної взаємодії;
- сформовано наукове уявлення щодо процесу нагромадження і споживання соціального капіталу як господарської практики встановлення міжособистісних, колективно-групових соціальних зв’язків з метою максимізації економічної корисності агентів за рахунок ресурсу взаємності партнерських зобов’язань. Розроблено соціальну технологію організаційного обміну;
одержали подальшого розвитку:
- концепція фірми як «суми контрактів», дотримання агентами в контексті організаційної культури фірми інституціональних границь. Для раціоналізації економічної поведінки агента (як у внутрішній, так і в зовнішній взаємодії) у договірній практиці фірми пропонується використовувати «відносні» контракти як інструмент залучення соціального капіталу, мінімізації ризику опортунізму з боку контрагентів, зниження ступеня невизначеності ринку;
- концепція конвергенції, що досліджує детермінанти сучасного капіталізму, і до арсеналу якої пропонується додати інститут соціального капіталу. У дисертації обґрунтовано, що поява соціального капіталу стала можливою внаслідок історичної зміни стадії доконвергентного капіталізму конвергентним, послідовного нівелювання антагонізмів суспільного розвитку.