Анотація
У дисертаційній роботі узагальнено вітчизняний та світовий досвід розвитку теорії і практики сільськогосподарської кооперації в контексті її сучасного відродження. З нових методологічних позицій розкрито сутність сільськогосподарської кооперації як соціально орієнтованої ринкової форми господарювання, що об’єднує окремих сільськогосподарських виробників у сфері постачання, переробки і збуту сільськогосподарської продукції. Особлива увага приділена вивченню складових інституційного середовища, сприятливого для становлення та розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні. Представлено аналіз історичного досвіду взаємодії держави та кооперативних форм господарської організації. Сформульовані практичні рекомендації щодо відродження кооперативного руху в Україні.
Annotation
This thesis summarizes the domestic and international experience in development of the theory and practice of agricultural cooperation in the context of its modern revival. The nature of agricultural cooperatives as a socially oriented market forms of management that combines individual agricultural producers in the supply, processing and marketing of agricultural products was disclosed from new methodological point of view.
Particular attention is paid to the study of components of an institutional environment that is favorable for the formation and development of agricultural cooperation in Ukraine. The analysis of the historical experience of cooperation between the state and cooperative forms of economic organization is presented. Practical recommendations for revival of cooperative movement in Ukraine are given.
Актуальність теми дослідження
У контексті завдання відродження теорії і практики кооперативного руху в Україні особливого значення набуває аналіз вітчизняного досвіду становлення й розвитку сільськогосподарської кооперації, який припадає на період кінця ХІХ – 20-х рр. ХХ ст. Саме тоді селянська кооперація набула найбільшого поширення та виявила свою перспективність в умовах переходу до ринкових відносин, що стало поштовхом до формування та стрімкого розвитку теорії сільськогосподарської кооперації.
На період другої половини 20-х рр. ХХ ст. припадає і процес згортання сільськогосподарської кооперації одночасно із згортанням НЕП та заміна її колгоспами. Аналіз цієї складної еволюції у контексті розвитку світового кооперативного руху, співвіднесення її зі світовим досвідом розвитку кооперації сприятиме науковому осмисленню соціально-економічної суті сільськогосподарської кооперації та її значення для належного функціонування вітчизняного сільськогосподарського комплексу в умовах ринкової економіки.
Надзвичайно важливим сьогодні є вивчення наукової спадщини таких провідних українських та російських економістів, як Б. Бруцкус, С. Бородаєвський, В. Косинський, В. Левитський, Л. Літошенко, К. Мацієвич, С. Прокопович, М. Туган-Барановський, які обґрунтували і довели неперехідне значення сільськогосподарської кооперації у піднесенні селянського господарства в умовах ринку. Великий інтерес становлять і праці економістів та кооператорів тієї доби з практичних проблем кооперативного будівництва на різних його рівнях, обґрунтування шляхів і чинників його інституційного забезпечення, умов реалізації визнаних у світі кооперативних принципів та цінностей.
Актуальність теми зумовлена і недостатньою вивченістю проблеми як у теоретичному, так і в історичному аспектах. З кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. українські дослідники вивчають можливості використання кооперації для розв’язання поточних завдань піднесення вітчизняного сільського господарства відповідно до тих чи інших спроб держави реформувати економіку, тобто підпорядковують дослідження переважно практичній меті. Серед них такі відомі вчені, як С. Бабенко, С. Гелей, В. Гончаренко, Ф. Горбонос, М. Малік, В. Марочко, О. Могильний, Л. Молдаван, О. Онищенко, Б. Пасхавер, П. Саблук, В. Юрчишин, П. Юхименко та інші.
Можна вважати, що вперше якісно новий підхід до дослідження сільськогосподарської кооперації досить чітко окреслений на початку 90-х рр. ХХ ст. у працях відомого історика-економіста Л. Горкіної. Суть цього підходу становить концепція сільськогосподарської кооперації передусім як соціально орієнтованої ринкової форми господарювання. Сучасний підхід до вивчення теоретичної спадщини вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі сільськогосподарської кооперації, практичних досягнень та проблем зарубіжної кооперації пропонує відомий спеціаліст у цій сфері В. Зіновчук. Дослідженням проблем сільськогосподарської кооперації присвячені і праці молодих вчених, зокрема А. Пантелеймоненка, Ю. Тимченко, М. Шевчишин, Ю. Ушкаренко.
Проте й сьогодні залишаються дискусійними питання ідентифікації сільськогосподарської кооперації, її форм та організацій, а також їхнього статусу як об’єкта оподаткування, ролі різних чинників забезпечення кооперативного руху, передусім проблеми взаємовідносин державних інститутів та кооперативних об’єднань як форми господарської самоорганізації та інші, що й зумовлюють вибір теми даного дисертаційного дослідження.
Мета і завдання дослідження
Метою дисертаційного дослідження є узагальнення історичного досвіду еволюції в Україні теорії і практики сільськогосподарської кооперації в контексті її світового розвитку для наукового обґрунтування теоретичних і практичних засад її відродження.
Для реалізації мети в дисертації поставлено і розв’язано такі завдання:
- оцінити стан дослідження в сучасній історико-економічній літературі еволюції теорії і практики сільськогосподарської кооперації в Україні, виявити найбільш перспективні здобутки у висвітленні цієї проблеми вченими-економістами дореволюційної школи у першій третині ХХ ст., а також науковцями української діаспори у 30-ті – 80-ті рр. ХХ ст.;
- проаналізувати еволюцію у трактуваннях поняття “сільськогосподарська кооперація” в процесі її розвитку від перших артільних форм землеробства до сучасного стану, виявити вплив західноєвропейської кооперативної теорії і практики на розуміння соціально-економічної сутності сільськогосподарської кооперації та її значення для піднесення сільського господарства в умовах ринкової економіки;
- оцінити різні підходи до пояснення ринкової природи сільськогосподарської кооперації та економічних засад її функціонування, передусім господарського розрахунку та прибутковості, вияснити роль кооперативних принципів у формуванні сільськогосподарської кооперації як дієвого чинника демократизації суспільства на основі становлення соціально орієнтованої ринкової економіки;
- розкрити особливості формування інституційного середовища, необхідного для розвитку сільськогосподарської кооперації, роль у цьому процесі формальних та неформальних інститутів у їх взаємообумовленості;
- встановити послідовність та закономірність виникнення та розвитку різних видів сільськогосподарської кооперації, роль універсальної сільськогосподарської кооперації у становленні сучасних її форм;
- проаналізувати характер змін у теорії і практиці сільськогосподарської кооперації у 20-ті рр. ХХ ст. та їх основні чинники;
- виявити історичні здобутки кооперативної теорії і практики, котрі повинні враховуватись у процесі відродження сільськогосподарської кооперації в Україні;
- розробити рекомендації щодо формування та розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні в сучасних трансформаційних умовах.
Об’єкт і предмет дослідження
Об’єктом дослідження є процеси розвитку сільськогосподарської кооперації та кооперативної думки в Україні в кінці ХІХ – першій третині ХХ ст.
Предметом дисертаційного дослідження є еволюція теорії і практики сільськогосподарської кооперації в Україні в кінці ХІХ – першій третині ХХ ст. у контексті її світового розвитку та можливості використання набутого досвіду в умовах розбудови в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.
Наукова новизна результатів дослідження
До найбільш вагомих результатів дисертаційної роботи, які визначають її наукову новизну, належать такі.
Вперше:
- обґрунтована методологічна доцільність застосування комплексного інституціонального підходу до дослідження еволюції теорії і практики сільськогосподарської кооперації в Україні, що включає в себе також порівняльний аналіз вітчизняного та закордонного досвіду, в тому числі здобутків вчених української діаспори; такий підхід дозволяє розкрити сутність сільськогосподарської кооперації саме як ринкової і водночас найбільш соціально орієнтованої господарської організації;
- доведена необґрунтованість занадто широкого трактування поняття сільськогосподарської кооперації (включення до неї хліборобських артілей, сільськогосподарських спілок, громадських організацій та інших позаринкових утворень); запропоновано розуміння сільськогосподарської кооперації як комплексу взаємопов’язаних і взаємообумовлених господарсько-організаційних кооперативних форм, які забезпечують конкурентоспроможність дрібних селянських виробників: кредитної, споживчої, постачальницької, переробної, а також універсальної та спеціалізованої кооперації різних видів;
- спростовується поширене в сучасній вітчизняній літературі та законодавчих актах положення про сільськогосподарську кооперацію як не-прибуткову організацію: на основі історичного досвіду її діяльності до-ведено слушність висновків економістів ринкової орієнтації, зокрема К. Мацієвича, Л. Літошенка, Б. Бруцкуса, К. Коберського, про підприємницький характер цього виду кооперації.
Удосконалено:
- концептуальний підхід до розуміння сільськогосподарської кооперації як необхідної складової формування змішаної економіки країн, одного з чинників, що забезпечує дотримання “правил гри” на ринку всіма суб’єктами господарювання різних форм власності, сприяє демократизації системи державного управління та підвищенню її ефективності;
- положення про комплекс інституційних чинників, які є необхідною передумовою як утворення, так і відродження сільськогосподарської кооперації; найважливішими з них визначено: створення необхідного правового забезпечення її розбудови, утвердження селянської власності на засоби виробництва, передусім на землю, формування кооперативного сегменту у фінансово-кредитній системі, внесення кооперативної ідеології в широку громадську свідомість та відповідна освіта селянства, виховання кооперативних кадрів тощо при всебічному сприянні держави;
- висновок про універсальну кооперацію, що поєднує функції кредитної та різних видів селянської кооперації, як ефективну форму переходу до спеціалізованих форм сільськогосподарської кооперації;
- теоретичні висновки про причини зміни сутності й завдань сільськогосподарської кооперації в 20-ті рр. ХХ ст.: головними з них визнані деформація поняття кооперативної власності, надання їй статусу колгоспно-кооперативної (по суті державної) власності на засоби виробництва та модифікація на цій основі всіх основних кооперативних принципів її діяльності.
Дістало подальшого розвитку:
- теза про те, що розвиток кооперативного руху в аграрній сфері економіки напряму пов’язаний зі ступенем та особливостями формування сучасного ринку в різних країнах; щодо України це засвідчують, зокрема, інтенсивний розвиток сільськогосподарської кооперації у другому десятилітті ХХ ст. у результаті реформ C. Вітте та П. Столипіна та її згортання в радянський період одночасно із згортанням політики НЕПу;
- положення про принципову відмінність виробничого кооперування селянства як об’єднання праці у землеробстві від власне сільськогосподарської кооперації як господарської організації, здатної забезпечити конкурентоспроможність сільських виробників в умовах ринкових капіталістичних відносин;
- погляд на процес формування сільськогосподарської кооперації від найпростіших форм виробничого кооперування до утворення єдиної централізованої кооперативної системи як закономірну тенденцію її еволюції; на цій підставі обґрунтовано висновок, що ідея відродження сільськогосподарської кооперації тільки за допомогою держави, яка домінує в теперішній час, не може вважатися продуктивною.