Анотація
У дисертації здійснено дослідження категорії відтворення людського потенціалу інноваційної економіки, визначено її місце, зв’язок та відмінність від інших суміжних дефініцій в широкому категоріальному апараті економічної науки. Відстежено еволюцію, проаналізовано поняття відтворення людського потенціалу, а також проведено його класифікацію за різними ознаками. Визначено вплив стимуляторів і дестимуляторів ресурсних домінант відтворення людського потенціалу вітчизняної економіки. Здійснено аналіз інституційно-правового забезпечення державного регулювання процесу відтворення людського потенціалу, а також запропоновано шляхи його реформування. Запропоновано концепцію розширеного відтворення людського потенціалу національної економіки на засадах інноваційного розвитку.
Annotation
The detailed research of category is carried out human potential, argued his place, connection and difference from other contiguous definiciy in the wide category vehicle of economic science. On the basis of aforesaid deep maintenance of concept of recreation of human potential is watched, and also the attempt of his classification is carried out after different signs. Influence of resource dominants of recreation of human potential of domestic economy is represented. The analysis of government control of process of recreation of human potential is carried out and also the ways of his reformation are offered. Conception of the extended recreation of human potential of national economy is offered on principles of innovative development.
Актуальність теми дослідження
Глибокий економічний спад, який переживають майже всі країни, Україна зокрема, створили умови, за яких політики й науковці почали тісніше співпрацювати, шукаючи оптимальні шляхи та механізми виходу із цієї ситуації.
Одним із шляхів цього виходу є переорієнтація вітчизняної економіки на інноваційний вектор розвитку, а отже, підвищення ролі людини у процесі суспільного виробництва. Сучасне постіндустріальне суспільство цілком ґрунтується на продукуванні, засвоєнні та використанні життєзберігаючих знань, основним творцем яких є людина, яку ще від часів зародження економічної науки визначають як основне багатство нації.
У процесі становлення національних інноваційних економік змінюються людські потреби та способи їх задоволення, а це, своєю чергою, підвищує вимоги до знань, умінь та навиків людини, зокрема здатності до аналізу, узагальнення й формулювання нових ідей і гіпотез, винахідливості, підприємливості, ризику, незалежності мислення і вчинків, що можуть реалізуватися тільки за умов розширеного відтворення людського потенціалу нової якості. Рівень розвитку й відтворення людського потенціалу характеризує якісні параметри інтелектуаломісткої продукції різних видів, що становить ядро інноваційного розвитку.
Теоретичні аспекти сутності, значущості людського потенціалу досліджували класики економічної науки: П. Буаґільбер, А. Тюрґо, А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Міль, К. Маркс, А. Маршал, І. Фішер та ін. Завдяки ґрунтовним працям Дж. Волша, Т. В. Петі, Шульца і Г. Беккера неабиякого поширення набула концепція «людського капіталу», яка згуртувала навколо себе плеяду вітчизняних і зарубіжних учених: Д. Бел, Д. Богиня, Е. Боумен, О. Грішнова, Е. Долан, В. Куценко, Е. Лібанова, Ф. Махлуп, Б. Порат, М. Портер, Р. Таубмен, Л. Туроу, А. Чухно та ін.
Згодом виявилося, що людський капітал є частиною чогось ширшого і вагомішого, а саме «людського потенціалу». Серед українських науковців, які стояли біля витоків концепції «людського потенціалу», варто відзначити В. Близнюка, М. Долішнього, С. Задорожну, М. Злупка, В. Приймака, Л. Семів, О. Стефанишин, Л. Шевчук та ін.
Вітчизняна економіка, пройшовши етапи глибокої ринкової трансформаційної рецесії та відновлювального зростання, стоїть на порозі інноваційно-інвестиційного розвитку. Проте затяжний сучасний системний та циклічний спад гальмує процес побудови національної інноваційної системи, погіршуючи кількісні та якісні параметри мікро- і макропоказників, а також знижуючи ранг України у всіх міжнародних рейтингах, сповільнюючи євроінтеграційні процеси.
Саме тому виникла потреба глибше дослідити специфіку інноваційної економіки як теоретико-методологічного поля та живильного середовища якісно розширеного відтворення людського потенціалу, а також вимог і критеріїв останнього як основного фактора виробництва й інструмента інноваційного розвитку економіки України.
Водночас потрібно уточнити, обґрунтувати та ввести в науковий обіг такі категорії: «людський потенціал інноваційної економіки», «інноваційне споживання», «інноваційна культура» «відтворення людського потенціалу в умовах формування інноваційної економіки». Варто також провести систематизацію й аналіз комплексу проблем, стимуляторів і дестимуляторів, що, відповідно, сприяють або уповільнюють відтворення й розвиток людського потенціалу України і, як наслідок, підвищують чи знижують конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг.
Мета і завдання дослідження
Основна мета дисертаційного дослідження – сформувати нову концепцію розширеного відтворення людського потенціалу в умовах становлення інноваційної економіки України.
Реалізація мети дослідження зумовила постановку й розв’язання таких завдань:
- дослідити сутність, співвідношення та взаємозв’язки економічного, зокрема інноваційного й соціального складників механізму відтворення людського потенціалу вітчизняної економіки, а також обґрунтувати необхідність активного державного регулювання цього процесу;
- уточнити методологічні підходи до формування моделі розширеного відтворення людського потенціалу в умовах становлення інноваційної економіки України;
- провести системний аналіз чинників формування, утвердження, розвитку та реалізації в суспільному виробництві людського потенціалу за умов побудови національної інноваційної системи;
- оцінити інституційне середовище як основу відтворення людського потенціалу;
- розробити рекомендації щодо підвищення ефективності відтворення людського потенціалу інноваційного типу;
- обґрунтувати концепцію розширеного відтворення людського потенціалу.
Об’єкт і предмет дослідження
Об’єктом дослідження є відтворення людського потенціалу в умовах становлення інноваційної моделі розвитку вітчизняної економіки.
Предметом дисертації є теоретико-методологічні аспекти та особливості відтворення людського потенціалу в період формування інноваційної економіки України.
Наукова новизна результатів дослідження
Вперше:
- сформульовано авторський підхід до визначення категорії «відтворення людського потенціалу інноваційної економіки» та до систематизації чинників, які його визначають, що сприятиме модернізації та нагромадженню людського потенціалу економіки України;
- обґрунтовано сутність й необхідність введення в науковий обіг категорії «інноваційне споживання», а також розроблено концепцію розширеного відтворення людського потенціалу інноваційної економіки, реалізація якої дозволить сформувати і розвинути людський потенціал інноваційної якості, що стане основою розвитку постіндустріального суспільства в Україні.
Удосконалено:
- визначення структури й механізму функціонування людського потенціалу інноваційної економіки і розкриття взаємозв’язків між її елементами;
- формулювання категорії інноваційної культури як нового типу відносин, власне, між людьми, людиною і природою, людиною і факторами виробництва, що окреслюють нові й удосконалюють наявні орієнтири розвитку людської цивілізації, сприяють поширенню, цілковитому засвоєнню й ефективному використанню досягнень науки, техніки, мистецтва задля безперервного виховання здорового та високоморального покоління;
- методику інтегрованої оцінки визначальних домінант, використання яких може стати поштовхом до розширеного відтворення людського потенціалу в умовах формування інноваційної економіки України.
Одержали подальший розвиток:
- теоретичні погляди щодо ролі людського потенціалу та його відтворення в умовах встановлення інноваційної моделі економіки;
- періодизація та особливості процесу відтворення людського потенціалу в економіці України;
- інструментарій державного стимулювання відтворення людського потенціалу національної економіки в контексті вимог інноваційного розвитку.